— Пішов ти в дупу, Дарлінґтоне, — пробурмотіла собі під ніс Алекс, розвертаючись, щоб дати драпака.
Бах.
Кімната здригнулася. Алекс заклякла. Гаруспекс і решта Кістяників сердито витріщилися на неї.
Бах.
Із цим звуком до них стукалося щось із сусіднього світу. Щось велике. Щось, що не слід було впускати.
— Наша Данте набралася? — пробурмотів Гаруспекс.
Бах.
Алекс розтулила рота, щоб закричати, щоб наказати їм тікати, поки ще тримається те, що не пускало цю штуку.
Стогін несподівано й цілковито стих, наче його закоркували в пляшку. Монітор попискував. Світильники гуділи.
Сірі повернулися на свої місця, не звертаючи уваги ні одне на одного, ні на дівчину.
Блузка Алекс під пальтом волого приклеїлася до тіла, просякнувши потом. Дівчина відчувала щільний запах власного кислого страху на шкірі. Галогенні лампи далі сіяли розпечене біле світло. Операційний театр пульсував жаром, наче залитий кров’ю орган. Кістяники витріщалися. За сусідніми дверима почалися титри.
Алекс бачила відмітину там, де Сірі хапалися за бильця, — дерево стирчало білими трісками, схожими на кукурудзяні приймочки.
— Перепрошую, — озвалася Алекс. Коліна в неї підігнулися, і її знудило на кам’яну підлогу.
Коли Майкла Реєса нарешті зашили, була майже третя ночі.
Гаруспекс і решта Кістяників пішли ще кілька годин тому, щоб змити із себе сліди ритуалу й причепуритися до вечірки, яка триватиме аж до світанку.
Гаруспекс міг одразу повернутися до Нью-Йорка на вершковому шкіряному сидінні чорного лімузина або залишитися на святкування та обрати собі когось із охочих старшокурсників — дівчат, хлопців чи й тих, і тих. Їй розповідали, що «задовольнити» Гаруспекса вважали за честь, і Алекс припускала: для кожного, хто добряче закинувся або хильнув, це скидалося на правду, але, безперечно, звучало так, наче тебе кладуть під чоловіка, який оплатив рахунки.
Рудоволоса — виявилося, її звуть Міранда, «яку „Бурі“ Шекспіра», — допомогла Алекс прибрати блювотиння. Вона була непідробно мила, і дівчина мало не відчула докорів сумління через те, що забула її ім’я.
Реєса вивезли з будинку на ліжку-каталці, загорнутим в окозамилювальний Серпанок, завдяки чому той скидався на купку аудіо- й відеоапаратури під захисною поліетиленовою плівкою. Це була найризикованіша частина нічних зусиль, адже йшлося про безпеку товариства. «Череп і кістки» насправді не мали особливого хисту до чогось, окрім віщувань, а члени «Рукопису», звичайно, не мали жодного бажання ділитися своїми чарами з іншим товариством. Чарівний Реєсів Серпанок тремтів на кожній ямі, ліжко-каталка розпливалося і знову чіткішало, попискування й пікання медичного обладнання та вентилятора не стихало. Якщо хтось зупиниться, щоб уважніше подивитися на те, що котилося коридором, у Кістяників почнуться справжні неприємності, однак Алекс сумнівалася, що може статися щось, від чого їм не вдасться відкупитися.
Вона перевірить Реєса, коли він повернеться до палати, і ще раз за тиждень, аби переконатися, що він одужує без ускладнень. Раніше після віщувань траплялися нещасні випадки, однак після заснування Лети 1898 року для нагляду за товариствами таке сталося тільки одного разу. Кілька Кістяників випадково вбили волоцюгу під час поспіхом запланованого невідкладного ворожіння після Біржового краху 1929 року[9]. У наступні чотири роки віщування були заборонені, а «Кістки» покарали, позбавивши їх велетенської гробниці з червоного каменю на Гай-стріт.
— Саме для цього ми існуємо, — сказав Дарлінґтон, коли Алекс гортала сторінки з переліком імен кожної victima і датами пророцтв в архівах Лети. — Ми вівчарі, Стерн.
Однак він зіщулився, коли Алекс показала приписку на берегах книжки «Лета: Спадщина».
— БЖМБ?
— Більше жодного мертвого бомжа, — пояснив він, зітхаючи.
Ось така благородна місія Дому Лети. А втім, сьогодні Алекс не відчувала жодної винятковості, позаяк мало не покинула Майкла Реєса, намагаючись урятувати власну дупу.
Вона вислухала цілу низку жартів про виблювану вечерю з курки гриль і «Твіззлерс»[10] та залишилася в операційній, аби пересвідчитись, що решта Кістяників дотримується належних, як вона сподівалася, процедур під час саноброблення приміщення.
Вона пообіцяла собі, що повернеться пізніше й покропить театр кістяним пилом. Нагадування про смерть були найкращим способом тримати Сірих під контролем. Дівчина подумала про роззявлені роти привидів, про те жахливе комашине гудіння. Щось намагалося прорватися до намальованого крейдою кола. Принаймні складалося таке враження.