Багато місяців я подорожував з цією темною хмарою на душі. Якісь невиразні причини, струшуючи мій затуманений розум, заважали мені повернутися на батьківщину, і я продовжував свої блукання. Іноді, гнаний неспокоєм, я мчав з місця на місце, не спиняючись ніде; іноді я довго затримувався в якомусь одному пункті. Та де б я не був, що б не робив, не було в мене жодної мети, жодного певного наміру.
Я прибув до Швейцарії. Я добрався туди з Італії одним з великих альпійських шляхів і потім мандрував з провідником гірськими стежками. Може, й говорили щось ці пустелі моєму серцю, але я не розумів нічого. Я знайшов піднесеність і враження в жахливих верховинах і проваллях, ревучих потоках, громадді криги та снігу; але й все те ще нічого не навчило мене.
Якось увечері, перед заходом сонця, я спускався в долину, в якій хотів спинитись. Ідучи покрученою стежкою на схилі гори, я побачив її, осяяну сонцем, далеко внизу, і в грудях моїх уперше прокинулося забуте почуття спокою й краси. Пригадую, як ураз я спинився і відчув, що журба моя стала іншою, що вона не гнітить мене, не сповнює мене розпачем, пригадую, я став майже сподіватися, що якась краща зміна може ще відбутися в моїй душі.
Я спустився в долину, коли вечірнє сонце сяяло на далеких снігових верховинах, що оточували долину, наче вічні хмари. В рясно-зеленій ущелині розкинулося маленьке село, а над цією ніжною зеленню стояли ліси темних сосен, захищаючи село від снігів. Ще далі, за нескінченними грядами скелястих уламків, височіла сива круча, блискучий лід і де-не-де рівні зелені пасовища, а все заразом завершено було снігом. Подекуди на схилах, наче дрібні, ледве помітні цятки, вимальовувалися самітні дерев'яні халупки, які поруч з такою величчю здавалися дитячими іграшками. Іграшкою здавалося і саме село в долині, іграшкою здавався дерев'яний місток через швидкий потік, де вода пробивалася крізь розбиті скелі і ревла поміж дерев. У спокійному повітрі лунав далекий спів — голоси чабанів, але світла вечірня хмарка пливла узгір’ям, і я майже готовий був повірити, що спів лунає звідти, що то неземна музика. І раптом у цьому спокої велика природа заговорила зі мною; душа моя пом'якшала, я схилив утомлену голову на траву і заплакав так, як ніколи ще не плакав після смерті Дори.
Я знайшов пакет з листами, що надійшли сюди за кілька хвилин до мого прибуття. Я вийшов з села, щоб прочитати їх, доки мені готували вечерю, інші пакети не знайшли мене за кордоном, і я довго не одержував листів. Сам я після від'їзду з Англії писав дуже нечасто, повідомляючи лише кількома рядками, що я здоровий і прибув до іншого місця; писати докладніше в мене не вистачало ні мужності, ні бажання.
Пакет був у моїй руці. Я розкрив його і прочитав лист Агнес.
Вона була щаслива і корисна для ближніх; справи її процвітали, як вона і сподівалась. Ось і все, що розповіла вона мені про себе. Решта була про мене.
Вона не давала мені порад; вона не нагадувала мені про обов'язки; вона лише писала мені, з властивою їй щирістю і проникливістю, чого сподівається від мене. Вона знає, — писала вона, — що натура, подібна до моєї, зможе обернути на краще душевний смуток. Вона знала, що всі випробування спричиняться тільки до зміцнення і покращення моїх почуттів. Вона була певна, що моє горе збудує ще твердішу і вищу підпору для всіх найблагородніших прагнень мого життя. Вона, така горда моєю славою і пройнята надією на подальший мій успіх, знала добре, що я неослабно працюватиму на обраному шляху. Їй було відомо, — вела вона далі, — що журба не може бути слабкістю, а повинна стати силою і могутністю в такій людині, як я. Якщо гіркий досвід дитячих днів моїх зробив мене тим, ким я був досі, то тим більше вона сподівається, що теперішнє велике лихо неминуче зміцнить мене, і я стану ще кращим. Навчений сам, я тим легше і тим успішніше зможу навчати інших. Вона доручала мене богові, який закликав до вічного спокою мою юну дружину, і, керована ніжною сестринською любов'ю, думками своїми супроводила мене повсюди. Горда тим, що я зробив, вона нескінченно більше готова була пишатися тим, що мені належало ще зробити.
Я поклав листа собі на груди і згадав, яким я був лише годину тому. Голоси співаків завмерли, мирна вечірня хмара потемніла, збліднули всі барви долини, золотавий сніг на гірських верховинах став далекою частиною нічного неба. Але я зрозумів, що ніч зникла з моєї душі, що всі її тіні розвіялись, і не було імені для тієї любові, яку від цієї хвилини відчув я до єдиної в світі жінки.
Я перечитав її лист багато разів. Я написав їй перед тим, як лягти спати. Я пояснив їй, як бракує мені тепер її допомоги. Без неї я ніколи не був би і не міг би бути тим, чим вона вважала мене. Тільки вона запалювала мене на всякий подвиг, і я спробую піти за її вказівками.
Я справді спробував. Через три місяці мала відбутися річниця моєї журби. Доки не мине цей строк, я вирішив не складати жодних планів. Увесь цей час прожив я в тій долині та її околицях.
Три місяці минули. Я вирішив продовжити на невизначений термін моє перебування за кордоном, тимчасово оселившись в Швейцарії, яка стала мені милою завдяки спогадам того вечора, і взятися за перо та працювати.
Я смиренно скорився вказівкам Агнес і шукав утіхи в природі — і не марно. У душі моїй знову пробудилися людські інтереси, що давно стали мені чужими. Незабаром я набув у долині майже стільки друзів, скільки в Ярмуті. Узимку я переселився до Женеви; і коли навесні знову повернувся сюди, привітання добрих людей звучали для мене, наче рідні, хоча слова їхні були не англійські.
Я працював від зорі до зорі, терпляче і старанно. Я написав повість, засновану частково на досвіді власного життя, відіслав її до Тредльса, і той влаштував її видання на вигідних для мене умовах. Я діставав звістки про мою зростаючу славу від туристів, з якими зустрічався випадково. Після короткого відпочинку, я знову з колишньою старанністю і наполегливістю взявся до нової повісті, ідея якої дуже захопила мене. Мірою того, як я заглиблювався в цю працю, енергія моя зростала, і я докладав усіх сил, щоб використати її якнайкраще. Це був мій третій белетристичний твір. Не написавши його й до половини, я спинився і подумав, що час повертатися додому.
Вже здавна, незважаючи на велику розумову роботу, я призвичаївся до суворих фізичних вправ. Здоров'я моє дуже занепало, коли я залишав Англію, але тепер я одужав цілком. Я багато бачив. Побував у багатьох країнах і, сподіваюся, збільшив запас своїх знань.
Говорячи про цю подорож, я згадав тут усе, що треба згадати, за одним лише винятком; я зробив цей виняток без усякого наміру приховати будь-що зі своїх думок, бо ця розповідь, як я вже зазначав в іншому місці, є моя письмова пам'ять. Я хотів якомога довше тримати осторонь найтаємніше прагнення моєї душі. Переходжу тепер до цього. Проникаючи в таємниці мого власного серця, я не можу точно визначити, коли я вперше почав думати, що мої ранні і світлі надії могли б спинитися на Агнес. Не можу сказати, в який період журби вперше спало мені на думку, що, затуманений недостиглими мріями юнацьких років, я сам відкинув від себе скарб її любові. Можливо, я чув шепіт цієї віддаленої думки, коли страждав від втрати чогось або від бажання мати щось недосяжне. Але ця думка знову виникла в моїй голові у вигляді нового докору і нового жалю, коли я лишився у світі такий самотній і сумний.
Коли б в той час я був у товаристві Агнес, то, мабуть, під впливом розпачу, я зрадив би цю таємницю. Саме цього я несвідомо побоювався, коли вперше не захотів повертатися до Англії. Втратити хоч найменшу частку її сестринської любові було б для мене нестерпно, але водночас, викривши свою таємницю, я спорудив би непереборну перешкоду між нами, і колишня відвертість, природно, вже не могла б існувати між мною і Агнес.
Я не міг забути, що її почуття до мене виникло від мого власного вільного вибору. Якщо вона колись любила мене іншою любов'ю — іноді мені здавалося, що був час, коли таке почуття могло б виникнути в її серці — то я сам відштовхнув цю любов. Ще від того часу, коли ми обоє були дітьми, я звик вважати її віддаленою від моїх нестримних ілюзій. Перша пристрасть моя, ніжна і палка, звернулася на іншу. Я не зробив того, що міг зробити, і якщо Агнес лишилася для мене сестрою, то це було моє власне бажання, підтримане її благородним серцем.