І як з молитвами до Бога
Нещасна мати не зверталась,
Ніщо тоді не врятувало
Панаса-хлопця, катувало
Щось у душі його його…
Йому циганка ворожила,
Та так його приворожила,
Що інших він не знав дівчат,
Усе про неї думав думку,
Отару пас і пас курчат…
Та, якось взимку взяв у сумку
Дві картоплини й сала шмат,
Замісто зброї ржавий цвях
І шляхом вирушив у шлях…
Зустрів його в дорозі лях,
Що їхав з міста, і новини
Розповідав про те про це,
Як підженився до Горпини,
А потім вийшов на крильце,
Гукнув: "Коня мені і шаблю!
Я всих красунь землі приваблю!"
Та геть з подвірря поскакав.
І лютував мороз на дворі,
В коморі теплій лях заснув.
Панас підкрався, та куснув
Його за вухо, потім цвяха
Дістав, та вдарив в груди ляха…
А пізно ноччю в тому ж шинку
Циганка родила дитинку.
І, замотавши у косинку,
Сказала: "Наша доля, синку,
Така от…"
Він її не бачів, і сина теж –
Дванадцять років відхуячів
В сибірськом таборі між веж…
А потім знову пас отари,
Та не ходив до молодиць…
Якого трястя баба Настя
Розповідала тих дурниць?!
ДУМА ІІІ
Муху почєпивши на гачок,
Рибу я ловив в ставку колгоспному,
А Мишко ганяв у кулачок
І стрибали коні в полі росному…
О, Мишку! – дитинства вірний друг,
У мішку, де луг стриба до яру,
По весні знайшов тебе пастух,
Що додому гнав свою отару.
На шматки порубаний ти був,
Хто зробив це – невідомо досі…
Я таку тоску тоді відчув,
Що згадав, як ми малі і босі
Бігали до школи і коли
Вчітеля нам ставили коли,
Ми сміялись.
Вдома нас лупили,
А у школі вже лупили ми –
Тих відмінників,
Що вчились на п'ятірки!
І вони ковтали сльози гіркі,
Зі сльозами разом жовті соплі,
Випускали з горла дикі воплі,
Їх носи, опухлі, мов картоплі,
Нас втішали…
О, Мишко, Мишко!
Я згадав, як бив тебе Сашко!
А за що – не помню,
Хоч убий!
Злодій той
Був небезпечний дуже,
Та ти зчєплявся з ним,
Відважний друже!
Було усе,
І був Мишко, ставок,
І танцював яскравий поплавок –
Осіннім ранком по росі
Клювали добре карасі.
Ходили цаплі по болоті
І цап колгоспний їв траву,
Старий Іван піймав сову,
Та мав лише три зуба в роті…
Не бачів я того мішка,
У котрому знайшли Мишка…
ДУМА ІV
А він здурів,
Вона сцапіла,
Він реготав,
Вона ревла.
Лежить Шевчєнківська могила
Біля ревучого Дніпра.
Реве Дніпро,
Дівчина пісню
Співа собі про козака,
Та грають хлопці в "дурака",
І навіть лівая рука не знає,
Що зробила права,
На що вона не мала права,
Але зробила…
У селі кують залізо ковалі,
Кують кольчуги та мечі,
Вже засурмили сурмачі…
І завтра вранку на світанні,
Поснідав галушок в сметані,
Я їду в Київ, де у Лаврі
Бессмертнії поєта лаври
Віддам народу –
Хай народ собі втішається…
В город піду сапати буряки,
Та вирубати будяки.
В ставки біжать дівчата голі
Купатися.
Заляжу в полі:
З підзірною трубою буду
Дивитися на товсту Люду,
На довгоногую Одарку,
Що з нею цілувався в парку,
Коли ми швендяли на танці –
Я в картузі, вона в панамці.
Та на малу веселу Ірку –
Колгоспну зірку та красуню,
Таку до сладощів ласуню,
Таку ласкаву та бентежну,
Завжди зі мною обережну
І не пускавшую до хати.
Та на патлату чорну Сашку,
Та на прищату булу Машку,
Та знов на Люду,
На Одарку…
Після обіду вип'ю чарку,
Почну смалити папіроси,
Приносять свині опороси,
Бо постаралися кнури
Колись вечірньої пори.
Пориюсь знову в огороду,
Та заспіваю гімн природі.
І в кучу бичого ьгімна
Раптово втраплю близ гумна.
Реве Дніпро, реве ревучій,
Сердитий вітер завива,
Дівчина пісню обрива,
Ту, що співала про козака,
Та вибігає в поле мака.
Шука коханого в степах –
Знаходе лише зграї птах,
Та хижих натовпи комах.
І повертається до кручі
Своєй недолі і Дніпра,
Де прала милого одежу,
Та я за нею вже не стежу.
Широкий тихо застогнав
І заревів, і тихо гнав
Її в Туреччєну…
ДУМА V
В сараї хрюкалим кнури,
Помиї сьорбали з корита…
Та раптом, ніби з-під кори
Берези крапля
Вийшла ти –
Струнка,
Наряджена,
Умита.
Сідало сонце,
Лютий вітер
Ніс холод –
Ніби воду з відер
Плескав на нас.
Панас сердитий
Стріляв з рушниці по качкам,
І роздавали діточкам
Дядьки якісь чужі – не наші:
Канфети, яблука, гамаші,
Книжки з малюнками, платочки,
Яскраво вишиті сорочки.
Колиб не вітер був, вони
Зазнали б, сукіни сини,
Як до дітей отак –
З дарунком.
Я регіт відчував під шлунком.
Казились діти.
Раді-раді:
Дівчата – хусточкам, помаді,
А хлопці вже були в засаді,
Щоб одібрати у дівчат
Їх скарби.
Квів вишневий сад.
Оришка-баба товстий зад
Рукой чєсала, та співала:
"Я хочу сала, сала, сала…"
Гуляли, люба, ми з тобою,
Тут, розпустивши хвіст трубою,
Пробігла кішка…
Біля яру
Зустріли ми уже отару –
Кішок, собак, качок, коров…
Вони брели кудись, немов,
Шукали долі в чистім полі.
З-під людськой вирвавшись неволі
Брели отак кудись…
Дарма! Де їм знайти такі корма,
Що їм давали на селі –
Дари ланів, дари землі!?
Сідало сонце за хати,
Переді мной з'явилась ти
З важкої чорной темноти.
Кішкам хвости ми накрутили,
Та їх на волю відпустили.
ДЯДЬКО В КОРОНІ
Сховався хтось у цьому лісі,
Та тихо гілками гойда.
Колись я бачив – дядько лисий,
Тікав до річки, де вода
Була чєрвоною від крові.
Надів корону він на лоб,
Та тут побачів він ворону –
Її ганяв здоровий жлоб.
Бджола летіла за нектаром,
Водили баби хоровода,
А дядько лисий (даром, даром)
Шукав в бурхливій річці брода.