Деякі питання історії розвитку земельних відносин в Україні.
В історії розвитку сільського господарства за попередні часи були, на мій погляд, два відносно благополучних періоди для селян – ленінський неп (1921-28) та 60-70-ті роки. Завдяки непу вперше в історії царської Росії, потім тоталітарного СРСР, незалежних України та Росії була успішно вирішена продовольча проблема. За два непівських роки подолали голод та розруху в країні. Середньодушове вживання м’яса у сім’ях робітників та службовців складало 72 кг на рік. Таких показників країна більше не мала. На ринку був забезпечений достаток м’ясомолочних та інших продуктів. В основу нової економічної політики (непу) був покладений принцип матеріальної зацікавленості робітників, селян та спеціалістів у збільшенні виробництва продукції та підвищенні її якості. Реально запрацював госпрозрахунок, який потім був скасований сталінським тоталітарним режимом в кінці 20-х - на початку 30-х років.
В 1963р. СРСР вперше почав імпортувати зерно. На 1985р. імпорт зерна складав 44 млн. т., в основному фуражного (4-й клас). Краща пшениця (3-й клас) використовувала для виготовлення хлібобулочних виробів в СРСР, в країнах так званого соціалістичного табору та в деяких інших державах. Намагання влади в роки правління Брежнєва запровадити госпрозрахунок в економіці виявилося фікцією з метою введення в оману працівників промислових підприємств та сільського господарства. Госпрозрахунок не дозволяв би правлячій номенклатурі КПРС збагачуватися шляхом привласнення суспільної продукції, корупції.
На початку 1960-х ветерану партії та війни, економісту Івану Никифоровичу Худенку (1918-1974) дали в управління багатогалузевий радгосп «Ілійський» Алма-Атинської області. В ньому Худенко запровадив «безнарядно-ланкову систему організації і оплати праці». Іван Худенко перевів свій радгосп на повний госпрозрахунок, підкріпленим прямим матеріальним стимулюванням працівників. Оплачувалися досягнуті результати, а не затрачені зусилля ( якість, наприклад, оранки). Механізатори входили у ланки по 4-5 чоловік. Якщо раніше на дев’яти токах працювало 500-600 чоловік, то на створених механізованих токах всього 12 людей. Чисельність управлінців в радгоспі було скорочено з 132 до 2 чоловік – залишились керуючий радгоспом (він же головний агроном) і економіст-бухгалтер.
Робота по новій системі розпочалася 1 березня 1963р. За перший же сезон виробництво зерна в радгоспі зросло в 2,9 рази, прибуток на одного працюючого – в сім разів, собівартість центнера зерна упала з 5-7 рублів до 63 копійок. Продуктивність праці в механізованих ланках збільшилася майже в 20-ть раз. Начальник ланки отримував 350 руб. на місяць, його механізатори по 330. В інших радгоспах СРСР на той час 100 руб. вважалися хорошим місячним заробітком. В кінці 1964р. влада незадовільно оцінила експеримент Івана Худенка, мов, передчасно та т.п.
В 1967р. Іван Худенко добився дозволу на проведення нового експерименту. На голому місці, в казахстанській полу пустині був створений невеликий радгосп «Акчі» по виробництву трав’яної муки. Добавка такої муки в раціон корів, яка містила багато білка і вітамінів, підіймала надої на 30-40% . Радгосп виробляв третину всієї трав’яної муки Казахстану. Для вищого сорту міст каротина в трав’яній мукі встановлювалося у 180 одиниць, в «Акчі» було 280. Як згадував партнер Худенка Владислав Філатов: «Прилади закашлюється. Приймальники не вірили своїм очам».
«Акчі» також був побудований із ланок — механізаторських, будівельних, управлінських. Всі ланки були на повному госпрозрахунку, питання вирішували гласно і цілком демократично на раді господарства, якій підкорявся його директор. В управлінській ланці було всього два чоловіка – директор Михайло Лі і економіст- бухгалтер Іван Худенко. Продуктивність праці в «Акчі» була в шість разів вище, ніж середня по Казахстану. Можливість натхненно та вільно працювати, чесно заробляти відповідні кошти в умовах реальних матеріальних стимулів привела в «Акчі» алматинського архітектора Владислава Філатова, який будував зі своєю ланкою комфортабельні будинки для робітників радгоспу і директора сусіднього господарства Володимира Хвана.
В 1970р. влада визнала злочинним експеримент в сільському господарстві, ініційований Іваном Никифоровичем Худенком в радгоспі «Акчі» Казахстану. Проти Івана Худенка була сфальшована кримінальна справа. Помер в колонії в 1974р. Якби влада СРСР на чолі з Брежнєвим підтримала ініціативу Івана Худенка щодо запровадження ефективної системи матеріальних стимулів організації і оплати праці в сільському господарстві, то в найближчі 2-3 роки країна була б повністю забезпечена зерном та відмовилася від його імпорту, як і від інших продуктів землі.
Згідно даних офіційної статистики, в СРСР на 1986р. припадало 66 кг м’яса на душу населення. Громадяни з сарказмом відмічали, що один, так би мовити, з’їв дві котлети, а другий жодної, а в середньому виходить по одній. В 70-80-ті роки в Поволжі, на Уралі, в багатьох інших регіонах СРСР відчувалася нестача м’яса, м’ясомолочних та інших продуктів харчування, особливо в містах. Влада змушена була ввести нормований розподіл продуктів харчування (по карточкам). Незважаючи на неодноразове прийняття урядом та ЦК КПРС відповідних постанов, продовольча проблема не тільки не розв’язувалася в країні, а, навпаки, загострювалася, що свідчило про порочність самої Системи. Злочини сталінського тоталітарного режиму, організувавшого Голодомор в 1932-33рр., навічно зберігаються в пам’яті небайдужих людей.
У 60-70-ті роки відносно підвищився рівень життя селян. Суттєво зросло фінансування та будівництво об’єктів соціально-культурного призначення (житлових будівників, шкіл, дитячих садочків, Палаців культури, клубів, автошляхів і т.п.) і виробничих фондів на селі. В сільському господарстві збільшені кількість та потужності техніки, постачання міндобрив і т.п. Разом з тим, великі масштаби в цей час набули крадіжки, привласнення працівниками села, корумпованою номенклатурою КПРС виробленої продукції у суспільному господарстві. Сформована в роки насильницької колективізації селянських господарств (1930-32) мафіозно-бюрократична колгоспно-радгоспна система господарювання в кінцевому рахунку вела аграрний сектор до занепаду.
Головною причиною закономірного розвалу тоталітарного СРСР у 1991р. була політика пануючої в країні корумпованої номенклатури КПРС – безвідповідальною перед народом, безконтрольною з боку суспільства. Номенклатура КПРС - дітища,творіння Сталіна. Автор цього тексту в липні 1980р. дійшов висновку, що СРСР приречений на розпад. Заяви самовпевнених громадян про те, що СРСР розвалився внаслідок політики Михайла Горбачова, диверсій ЦРУ та т.п. не відповідають дійсності. Тоталітарний СРСР закономірно йшов до свого розпаду. З Горбачовим або з іншим представником номенклатури КПРС. В роки холодної війни США та їх союзники намагалися послабити Радянський Союз. Таку ж мету відносно США переслідував і СРСР. Проте не ворожість Заходу призвела до розпаду СРСР, а внутрішній хід історії тоталітарної держави.
В серпні 1995р. згідно указу Президента України Леоніда Кучми було прийняте решення про розпаювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям, в томі числе створених на базі радгоспів. В грудні 1999 р. Л.Кучма видав Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Трансформовані в 1992р. колгоспи і радгоспи в колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) ставали приватними господарствами ринкового типу. Проте в кінцевому рахунку панівне становище в сільському господарстві України зайняли створені великі приватні агрохолдинги з їх високопродуктивною сільгосптехнікою та прогресивними технологіями Заходу. Кожен агрохолдинг має в оренді від 100 до 500 тыс. та навіть більше сотень тисяч гектарів землі селян-пайовиків та державних земель запасу (фактично чиновників-корупціонерів). Агрохолдинги виробляють 90% всего валу зерна (пшеница, ячмінь, овес, бобові, кукурудза і т.д.), 10% - фермерські господарства, кооперативи і т.п.