У темряві запанувала глибока тиша.
Потім одна зі Служниць знову ввімкнула світло. Спочатку з геліосфери вийшли люди — Імпірінси, Інквізитор і вікарій, опісля — я і Служниці.
Сенатор провів Інквізитора до дверей відсіку, навіть не запропонувавши йому залишитися на ніч у фортеці, як того вимагали правила хорошого тону. Я йшла за ними на безпечній відстані, і мій гострий слух вловив слова, сказані ними на прощання.
— То який вердикт? — різко запитав Сенатор. — Я достатньо благочестивий для Імператора? Чи ви теж бажаєте назвати мене «Великим Єретиком»?
— Саме ваша манера поведінки і ображає Імператора. — відповів Інквізитор. — І я не думаю, що Імператор помітить якісь покращення. Щойно мені здалося, ніби ви вихваляєтеся ненависним ім’ям, яким вас нарекли! Єресь небезпечна, Вельмишановний, тому я раджу вам остерігатися.
— Сенатор. Називайте мене Сенатор.
— Звісно, Сенаторе фон Імпірінс, — його слова прозвучали як насмішка.
На цьому Інквізитор і Сенатор розпрощалися.
Я знайшла Донію біля вікна, де вона стояла, спостерігаючи за дверима відсіку. Вона відмовилася рушити з місця, доки корабель Інквізитора не відшвартувався і не зник у чорній безодні. Потім вона закрила обличчя руками й залилася сльозами.
— Що трапилося? — запитала я з наростаючим почуттям тривоги.
— О, Немезідо, це таке полегшення! — вона підняла своє заплакане обличчя і розсміялася. — Ти в безпеці!
Вона кинулася вперед і обняла мене.
— О, хіба ти не розумієш? Хоч він і злиться на батька, тим не менше, ти в безпеці.
Вона уткнулась головою в моє плече.
— Я б не змогла жити без тебе.
Я ненавиділа, коли вона так говорила, ніби я була для неї всім, коли насправді, саме вона була всім для мене.
Донія продовжувала плакати. Я обняла її. Цей жест усе ще здавався мені неприродним і дивним. Яка дивна річ — сльози. У мене не було слізних проток, тому я була не здатна плакати, але бачила достатньо сліз, щоб знати, що вони бувають від болю і страху.
Але, здається, бувають і сльози радості.
Оскільки Донія була єдиним спадкоємцем Сенатора Галактики, після відставки свого батька вона мала обійняти його місце. Це означало, що наразі їй потрібно було розвивати інстинкт політика і навчитися спілкуватися з іншим Вельмишановним Панством із правлячого класу Імперії. Це пов’язано з тим, що її соціальні навички сформують майбутні альянси сім’ї і забезпечать їхній подальший розвиток.
Відтак, її єдиною можливістю попрактикуватися в тонкощах соціального спілкування були віртуальні форуми.
Я ніколи не бачила цих форумів на власні очі, але Донія пояснила мені, що вони відбуваються у віртуальній реальності, де люди використовують для спілкування аватари.
Два рази на місяць Донія була змушена відвідувати офіційні збори на форумах, де вона зустрічалася з іншими молодими Вельмишановними панами з далеких зоряних систем, які мали успадкувати владу в Імперії. Ці зустрічі були для неї неприємною необхідністю. Протягом дня, поки вона готувалася до форуму, її плечі були згорблені і в кожній лінії тіла відчувалася пригніченість.
Мати-Засновниця, як і завжди, проігнорувала її пригнічений настрій.
— Рапорт про візит Інквізитора вже має бути в Імператора, — мовила вона до Донії. — Якщо твій дурень-батько створив нам нові проблеми...
— Будь ласка, мама, не називай його дурнем! Насправді він дуже далекоглядний... по-своєму.
— Якщо він створив проблеми, то Імператор розкаже про це своїм довіреним особам. Їхні діти мали щось чути. Ти повинна слухати, Сайдонія. Слухай, що вони кажуть, і про що мовчать. Від інформації, яку ти збереш на цих форумах, може залежати виживання нашої сім’ї.
Мати-Засновниця так високо цінувала ці збіговиська, що завжди сиділа поруч із Донією і підключала власну гарнітуру до додаткового каналу передачі. У такий спосіб вона контролювала взаємодію дочки з іншими учасниками і нашіптувала їй на вухо поради чи то, радше — накази.
Сьогодні вони знову сіли біля панелі комп’ютера і вдягли свої гарнітури, щоб почати спостереження за світом, видимим тільки їм одним. Я слухала, як Донія нервово запинається, підтримуючи світську бесіду. Іноді вона припускалась якоїсь помилки, і в покарання Мати-Засновниця щипала її.
Мені знадобилася вся моя витримка, щоб не зробити крок уперед і не зламати Матері-Засновниці руку.