Рудольф Дауманн
ДІАМАНТИ КІВІ-КІВІ
Переклад з німецької З. П. КУНДІРЕНКО.
Художнє оформлення та ілюстрації В. В. ВАСИЛЕНКА
Перекладено за виданням: Rudolf Daumann. Kiwi-Kiwi Diamanten. Mauki, der Buschmann. Збірник «Inkusi der Bambuti». Verlag Neues Leben, Berlin, 1960.
ДІАМАНТИ КІВІ-КІВІ
ЛЮДИНА ЙДЕ В КІВІ-КІВІ
е було в 1926 році… В той час ніхто не розжився б у мене й крихти хліба, бо я сам нічогісінько не мав. Іноді мені перепадало кілька репаних перепічок, спечених у золі, якщо моєму бою Баантумічо, негрові з племені мічолунгі, щастило десь роздобути їх без грошей. Але я був радий і цьому. У той час я харчувався тільки кашею з маніока, хоча шлунок ніби перед смертю вимагав смаженого курчати, а в душі жила надія, що хтось з дрібних службовців Бельгійського Конго почастує мене свіцлерумом.
Ви знаєте, що таке свіцлерум? Це напій з рому, в який кладуть пальмовий цукор, густе консервоване молоко і великий шматок льоду, а потім усе старанно розмішують і збивають. О, заради нього я стерпів би всі неподобства американців. Свіцлерум підбадьорював білу людину і підтримував її навіть тоді, коли, здавалося, їй уже кінець.
Так, у тому 1926 році, я дійшов до цілковитого зубожіння. Обличчя моє спотворили багдадські гулі. Я не міг навіть заплатити чорному бою за те, що він прав мені шкарпетки і старі сорочки. Мій вірний Баантумічо служив мені безплатно. Він дбав про мене, мов рідний батько!»
Так звичайно починав свою довгу розповідь чесний фламандець Тіль Брюггенсен про відкриття родовища алмазів у болотах Ківі-Ківі поблизу ріки Кассаї — однієї з найбільших приток тисячолітнього Конго. Всі гадали, що Брюггенсен вже давно загинув у тропічному лісі, коли раптом він повернувся у Леопольдвіль з повними кишенями дорогоцінного каміння. Чутки про те, що він відкрив багате родовище, стали сигналом до великого походу по діаманти. Сотні людей подалися до боліт Ківі-Ківі, сподіваючись знайти там щастя.
Леопольдвіль — головне місто Бельгійського Конго — стоїть саме там, де Конго, широко розлившись, утворює озеро Стенлі — Стенлі-Пул. Це велике місто з населенням майже двісті тисяч чоловік, білі називають Леокін, або Лео, а негри й мулати, яких близько ста дев'яноста тисяч, — Кіншаша. Нижче Леопольдвіля води Конго, з гуркотом продираючись між горами, що оточують його русло, зриваються гримучими водоспадами і вирують на численних порогах. Вище від міста починається судноплавний шлях по Конго та його притоках. Звідси до Матаді, порту в гирлі Конго, і до плоскогір'я Луанди, де містяться великі мідні копальні, тягнеться найдовша в світі вузькоколійка. З Леопольдвіля можна доїхати цією залізницею прямо до Капштадта або, пересідаючи в деяких місцях з поїзда на пароплав, добратися до самого Каїра. Коли сивобородий король Бельгії Леопольд давав згоду назвати своїм ім'ям жалюгідну пристань у негритянському селищі Кіншаша, він навіть і гадки не мав, яке майбутнє її чекає.
Жителів у Леопольдвілі було в середньому двісті тисяч. Іноді їх зменшувалося майже до ста п'ятдесяти тисяч. Але під час великих наборів робочої сили чи багатолюдних базарів це своєрідне місто заповнювали близько трьохсот тисяч добродушних негрів і чванькуватих мулатів. Африканці голими руками могли б стерти на порох ті десять-дванадцять тисяч білих мешканців міста. Але тоді вони не зробили цього.
У той час білі ніде не відчували себе так упевнено і ніде не ставилися з більшою зневагою до темношкірих представників численних племен басейну Конго, як у Леопольдвілі.
Того 1926 року один запальний негр з племені баротзе збив з ніг п'яного білого плантатора за те, що той підняв нагай на його струнку дружину. Ця подія наробила багато галасу. Зрозуміло, наступного дня негра за всіма правилами повісили на Мойоплаці — центральному майдані Леокіна. Згідно з судовим вироком, негра покарали за «бунтарство, замах на урядового уповноваженого й зухвале порушення спокою в місті».
Дружина негра, молода жінка, ридала, дряпаючи собі обличчя гострими нігтями. Її негайно вигнали, посилаючись на те, що вона родом з Португальської Анголи. Чи повернулася жінка на батьківщину, невідомо. Найімовірніше, хтось зробив добрий бізнес, продавши її в будинок розваг у Леокіні або ж у Браззавілі — столиці Французького Конго, що знаходиться на протилежному боці Стенлі-Пулу. В 1926 році негрів уже не продавали за межі Африки, однак вони досить часто попадали в неволю у своїй країні.