У кріслі ворухнулася темна постать.
— Тіль! Нарешті! — вигукнула Ельза. — Перш ніж навіки закрити очі, Хендрік сказав мені: «Якщо тобі буде дуже скрутно, йди до Тіля!» І ось я тут…
— Ельзо! — промовив Брюггенсен, і голос його затремтів від хвилювання. Тільки тепер Тіль розглядів просте темне плаття і схудле обличчя жінки, мокре від сліз. — Ельзо, хоробра жінко з Великої ріки! Як же ти тепер?
— У мене нічого більше нема, — втомлено промовила вона. — Хендрік помер. Лікар сказав, що в нього була амебна дизентерія. Її надто пізно розпізнали і не змогли вилікувати. Це сталося рік тому. Деякий час я сама господарювала на плантації. Заради дітей, Тіль. Але все пішло шкереберть… Так воно, звичайно, мало статися. Хто може конкурувати з великими плантаторами! Коли в мене не стало грошей, я все продала. Треба було заплатити в пансіон за дітей. Вони й зараз там. Грошей вистачило тільки на рік. Але що робити далі? Допоможи мені, Тіль, знайти якийсь вихід. Я знаю, ти тепер багата людина.
— Я щиро співчуваю тобі… — Тіль був глибоко схвильований звісткою про смерть друга. — Не можу повірити, що Хендрік, який міг голими руками з корінням вирвати маслинову пальму… Клята хвороба! Вона забрала і маленького Тіля, мого хрещеника. Пригадую, як я гуцикав на колінах Пітера і Хеннера, Марайке і Клауса. Я заздрив Хендріку, що його бунгало сповнене радістю, сміхом, дитячим галасом. Сідай сюди, Ельзо. Ей, Баантумічо, біжи до Кекша і Буддельмастера і все, що є в них найкращого, неси сюди! Пом'янемо найхоробрішу людину в світі, Хендріка Вандермолена, влаштуємо по ньому поминки за старим фламандським звичаєм.
— Ти був і лишаєшся Тілем, хорошим, добрим другом! — плакала Ельза. — Але я прийшла не поминки влаштовувати. Дай мені якусь роботу, Тіль. Я згодна виконувати найтяжчу роботу, аби тільки мої діти не просили милостиню. Чотири дні я мила підлогу у мадам Хаттерас і там почула про тебе…
— Ти збожеволіла, Ельзо! — підхопився Брюггенсен. — Ти знаєш, якою брудною справою займається Хаттерас?
— Я не сліпа, — суворо відповіла жінка. — Але якщо в тебе на руках четверо дітей, та ще живеш у цьому Кіншаші, то перебирати не доводиться. У Хаттерас мені, нарешті, всміхнулося щастя: я почула про тебе. Ще раз прошу тебе, Тіль: допоможи мені знайти вихід із скрутного становища, щоб мої діти не пішли з торбою!
— Вихід, вихід! — збентежено буркнув Тіль. — Що за дивна звичка висловлюватись у цієї Ельзи Вандермолен! Ти одержиш від Тіля Брюггенсена чек на велику суму грошей і наступним рейсом вилетиш з своїми дітьми на батьківщину. Ти з Хейста?
— Так, з Хейста, — ствердно кивнула жінка світловолосою головою, однак тут же енергійно додала — Тільки хейстерці не ходять побиратися. Я. хочу працювати, Тіль. Я не боюся ні важкої, ні брудної роботи. Хендрік приїхав у Бельгійське Конго, щоб забезпечити дітям щасливе майбутнє. Це він заповів і мені, і я: виконаю його волю. Прошу тебе, допоможи мені, Тіль!
У цю мить на чолі цілої шеренги хлопчиків-кельнерів з'явився Баантумічо. Кожен щось ніс. Підходячи до стола один за одним, хлопчики заставили його вщерть.
Ельза з цікавістю стежила за кельнерами, а одному з них зробила навіть зауваження за те, що той ніс ложки просто в руці. Потім усміхнулася до Тіля і спитала:
— Ти запросив сьогодні до себе все Бельгійське Конго? Що? Будемо тільки ми і лікар? Наказувати ти вмієш добре, але жити… В цьому ти нічогісінько не тямиш.
— То бери владу в моїй домашній державі в свої руки! — запропонував Тіль. — Якщо тебе влаштовує місце економки у Тіля Брюггенсена, можеш зайняти його сьогодні ж!
Якусь мить жінка роздумувала. Потім кивнула на знак згоди.
— Я приймаю твою пропозицію, але з умовою, що ти візьмеш мене з собою в ту велику подорож у джунглі. Тіль, чого тільки не кажуть про тебе в Леокіні! І якщо лише десята частка з того — правда, то я забезпечу Піта, Хеннера, Марайке і Клауса.
— Ти і їх хочеш взяти з собою? — жахнувся Тіль.
— Ні, вони лишаться в пансіоні. Але якщо ми щасливо повернемося…
— Ти тільки не здумай виходити за мене заміж, Ельзо! — спохватився Брюггенсен.
Вона поклала йому на плечі свої огрубілі від праці руки і весело засміялася:
— Добрим товаришам не годиться одружуватися, Тіль. Ні, вітчима в дітей не буде. А ти незабаром пересвідчишся, що жінка, яка зазнала стільки лиха в Конго, не буде для тебе тягарем у поході. Тоді ти і визначиш мені платню.
— Ельзо, ти будеш задоволена. — Він погладив її руки, вкриті рубцями, що лишила тяжка робота на плантації серед колючих зарослів, — жінка завжди допомагала чоловікові. — Ти, я і Баантумічо — втрьох ми подолаємо все!.. Здається, прийшов пан лікар. Хелло, Массіньї, тільки-но прибуло значне підкріплення для нашої експедиції! Дозвольте познайомити?