— Криваве каміння, — буркнув він. — Так, бувають і червоні алмази, хоч горять вони блакитним і жовтим сяйвом. Ельзо, поклади їх до інших. А що сталося з чортом Ківі-Ківі? — повернувся він до Баантумічо.
— Чорта зжерли крокодили, пане, — коротко сказав негр. — Ні, моя не стріляв… Він сам упав у болото, а крокодили схопили чорта!
— Земля йому пером. — Може, крокодили і не отруяться! — глузливо промовив Брюггенсен. — Правда неправду завжди б'є. Барклей — убивця. Саме він і був тим «великим паном», про якого казав Йоргас. Беніссон лише заздрісний, отруйний павук.
Цілий день Тіль Брюггенсен пробув біля родовища, хоча того дня сонце пекло нестерпно, а москіти роїлися хмарами. Він спостерігав, як поступово під лопатами землекопів утворився великий овал. Фламандець працював біля промивної машини, виловлюючи камінці, і коштовні, і такі, що не мали ніякої ціни. Коли Ельза Вандермолен, принесла йому води освіжитися, він з радісною усмішкою сказав їй:
— Тепер нам лишається тільки стригти золоте руно! Геолог Беніссона остовпіє, коли побачить, що тут є. Завтра ввечері підпишемо контракт і… додому. Твою кумедну хатинку ми великодушно залишимо нащадкам!
— Ти так думаєш, Тіль? А знаєш, що четверо дітей з'їдять усе раніше, ніж зможуть заробляти самі на себе! Шукачі алмазів уже зовсім близько. Баантумічо чув їхні барабани і сказав мені про це по секрету. Якби ти забезпечив мене провіантом, то мій трактир показав би себе раніше, ніж ти добрався б до Порт-Франкі.
Надвечір Самуель Беніссон обійшов відкритий вихід алмазного родовища, виміряв розміри овала: довжина — вісімдесят, ширина — п'ятдесят метрів. Потім знову поставив перед Брюггенсеном неможливу вимогу: гарантувати, що глибина голубої вулканічної породи не менша, ніж на Кімберлійських копальнях. Кінець кінцем, він лишився задоволений. Весь наступний день агент компанії ходив слідком за своїми топографами і геологами, контролюючи їх роботу. Разів сто обійшов територію родовища, причепливо перевіряючи, щоб вона була відміряна дуже точно. Там, де било джерело і вода струменем лилась через жолоб для промивки, Беніссон відміряв ще один гектар.
— Це вже для мене, для моїх власних потреб! — пояснив він. — Тіль, ось карта і марки. Чи не потурбувалися б ви в Леокіні про оформлення моєї заявки?
— Якщо ми підпишемо контракт сьогодні ввечері, то — охоче.
Нарешті, Беніссон підписав контракт. Акт про передачу алмазних родовищ Ківі-Ківі підписали також по три свідки з кожної сторони. Половина носильників Брюггенсена найнялася до Беніссона. Жан Янзен і Ельза Вандермолен не прийняли його пропозицій. Ельза пояснила свою відмову тим, що хоче попрацювати тут на саму себе.
На світанку, тільки-но сонце погасило зорі на небі, невеличкий загін зібрався в дорогу. Массіньї і Тіль Брюггенсен востаннє потисли руки тим, хто лишався в Ківі-Ківі, і колона на чолі з Баантумічо рушила вперед по піщаній косі. Густа стіна москітів закрила їх. Ішли швидко: просіки ще не встигли зарости та й потяг до обжитих місць додавав сил. Вони пройшли вже шлях, на який витратили тоді майже три дні, коли Баантумічо зупинив загін і, піднявшись на пагорок, показав рукою вперед.
— Он вони, пане! — сказав він.
Брюггенсен глянув у бінокль і побачив людський потік чорних носильників і білих панів. Гучно вибивали дроб барабани, в косих променях вечірнього сонця виблискували наконечники списів і дула рушниць, а над усім цим майорів жовто-червоно-чорний прапор з блакитною зіркою — прапор Бельгійського Конго.
— Звернути ліворуч! — наказав Тіль. — Іти вздовж піщаної обмілини! Вперед! Я бачив його на власні очі, він іде сюди, в Ківі-Ківі… Хто? Та сам чорт, лікарю. Я не чекав його так скоро.
ДИЯВОЛ ОСЕЛИВСЯ В КІВІ-КІВІ
омісар округу і військовий комендант Порт-Франкі спочатку не видавали пропусків у західний район Ківі-Ківі. Та в місто прибувало все більше людей. А коли з півдня вузькоколійкою приїхали робітники з великих мідних копалень Кассаї, не допомогли ніякі заборони.
Навздогін тим, хто рушив у джунглі без всякого дозволу, комендант послав взвод чорних конголезьких стрільців і білих поліцейських драгунів. Комісар ще раз попереджав, щоб ніхто не розраховував добути продовольство серед джунглів чи боліт.
Були тут і добре споряджені експедиції, але були й такі шукачі, що йшли шукати щастя в Ківі-Ківі з рюкзаком за плечима і з мотикою та лопатою. «Швидше за Тілем! Поки не заросла стежка!» — це було їх девізом. Уже всі твердо знали, що фламандець знайшов алмази в болотах на кордоні з Анголою. Там, мабуть, вистачить скарбів на всіх.