Я приїхав сюди ради науки і хоч теж ношу під сорочкою кілька дорогоцінних камінців, не дозволю діамантам отруїти мого серця і засліпити очі. Я побачив тут, як люди втрачають розум, коли йдеться про гроші й багатство. Звичайно, негідників, шахраїв і головорізів тут багато. Але все це дрібні злодії. А великі — Беніссон і ті, чиї інтереси він захищає.
Незабаром в Ельзи Вандермолен з'явилися конкуренти. З п'ятіркою привабливих дівчат у табір приїхав товстий шинкар, обгородив собі місцинку, поставив кілька барил з спиртними напоями і прикріпив до намету розмальовану вивіску: «Грандотел-бар. Закуски і напої».
— Чому не заборонять це неподобство, — обурювався лікар Вандергекен. — Спочатку кубло розпусти, потім ігорний стіл. Куди дивиться поліція!
— Нема ніяких вказівок, — відповів поліцейський. — Швидше б уже відкривали повітряну лінію! Тоді з Порт-Франкі і Леокіна прибудуть сюди чиновники, які писатимуть розпорядження. Не за горами сезон дощів, що буде тоді з цим бідолашним людом?
— Потонуть, — буркнув лікар. — Мені казали, рівень води підніметься метрів на три. Вам треба заздалегідь укріпити копальню, Беніссон!
— Якщо одержу машини і цемент, — сердився той. — Машини ніби десь у дорозі. Але ті найманці, як тільки з'являться сюди, напевне кинуться шукати діаманти. А в мене й так лишилася тільки половина законтрактованих робітників. Зникають один за одним. І куди дивиться поліція!
— Чи не накажете прочесати хащі папірусу! — глузував начальник поліцейського загону. — У нас інший клопіт! Сьогодні в кількох бандитів відняли браунінги! Ось! — Він кинув на стіл три важких пістолети. — За користування зброєю без дозволу — десять років каторги. Ми нам'яли їм боки і попередили: якщо вони протягом двадцяти годин не залишать Ківі-Ківі, то повісимо їх на першій-ліпшій деревині!
Ввечері в Ельзи Вандермолен зібралися білі, щоб домовитись про створення муніципальної гвардії. Вирішили також обрати тимчасову місцеву управу. Галасували багато і, зрештою, дійшли згоди щодо організації самооборони. А магістрат так і не обрали. Бажаючих бути бургомістром не знайшлося. Один з присутніх, у якого було два десятки робітників, відверто заявив:
— Панове, коли я добуду діамантів на три сотні каратів, то тільки мене й бачили! Бути бургомістром Ківі-Ківі?! Краще приборкувати слонів чи крокодилів!
Нарешті настав знаменний день. Невеликий літак Сабени мав зробити першу пробну посадку. Він пронісся над площадкою, засланою очеретяними матами, сів і, прокотившись до зарослів папірусу, зупинився під захоплені вигуки присутніх. Інші машини, скинувши вантаж, відразу ж лягли на зворотний курс.
З літака вийшли чотири чоловіки.
— Бернард Хіггінс, головний комісар Ківі-Ківі, — вклонившись, кволим голосом відрекомендувався один з них. — Ці двоє — мої секретарі. А пана Баттона прикомандировано до містера Беніссона. Ну, як становище в Ківі-Ківі — наймолодшому місті Бельгійського Конго? Хто доповість мені про це?
Після такого не. зовсім звичайного привітання першим отямився лікар Вандергекен.
— Пане Хіггінс, — голосно сказав він. — Хіба не ви просили мене посвідчити, що за станом здоров'я вам протипоказані тропіки? І раптом ви у Ківі-Ківі?! Високе начальство Леокіна, певно, зовсім втратило розум. Послати у це найзаклятіше в Бельгійському Конго місце… живий труп! Вибачте, кажу, як воно є. Старина Хіггінс, ви попали їв пекло! Не розумію, як ви згодились на це!
— Ніхто не хотів, — винувато пояснював той. — Бачите, лікарю, це місце високо оплачується, і коли я піду на пенсію…
— То одержуватимете на сто бельг у місяць більше, — перервав його лікар. — Що ж, бажаю щастя вам і вашим супутникам.
— Такий прийом не дуже радує, — покашлюючи, зауважив новий правитель країни алмазів. Він зняв було сліпучо-білий, ще не пропітнілий тропічний шолом, відкривши дзеркальну лисину, але відразу ж знову надів його. — А де ж тут будинок муніципалітету? — спитав він раптом і повернувся до своїх рожевощоких секретарів. — Перенесіть туди друкарські машинки і регістраційні ящики.
Не встиг комісар це договорити, як усі навколо зареготали. Навіть Самуель Беніссон не витримав і засміявся, ляснувши себе по жирних стегнах.
— О, наївність, — заливався він, розмахуючи у густому від москітів повітрі безформним шоломом. — Кращого жарту про Ківі-Ківі я ще не чув! «Будинок муніципалітету», а щоб тобі!.. Ми живемо в палатках або під очеретяними дахами, дехто — просто в ямах, натягнувши на ніч шматок брезенту. А переважна більшість спить там, де стоїть. Вони задоволені, якщо мають якусь очеретяну рогожу для захисту од вітру. Будинок муні… Ну, й насмішив ти, друже. Проте не будемо гаяти часу. Пані Ельза, приготуйте і охолодіть все своє вино! Дозвольте, містер Хіггінс, супроводити вас!