Маукі мовчав і тільки похмуро дивився поперед себе. Один овамбо жбурнув йому драну хутряну накидку, другий — шкіряний фартух. Але хлопець нічого не взяв. Здригаючись усім тілом, він голий присів навпочіпки на веранді бунгало.
— Замкніть бушмена в гараж! — наказав Товнтон. — Я знаю, як його приручити. Слухай, Маукі, якщо ти проведеш мене туди, де є золото, у Нгам-Нгам, то будеш вільний. Зрозумів? Добре подумай над цим до вечора…
А ввечері новий хазяїн Маукі і скупник золота в банку відзначали в барі вдалу операцію.
— Я заплатив за контракт сто фунтів, а за саме золото одержав триста! — задоволено сказав Товнтон. — Якщо цей темношкірий покаже, де знайшов золото, то йому нема ціни. Піт Крішансен дуба дасть, коли дізнається, яку дорогоцінну пташку випустив!
— Треба бути тільки привітнішим з Маукі, — застеріг скупник. — Ці діти природи бувають вперті.
— Ну, з-звич-чайно! — в Товнтона вже заплітався язик. — Не-не т-турбуйся! Візьмемо з собою пляшку негеруму. Цей напій розв'яже йому язик. На старому джипі ми за тиждень доберемося до Харрі чи Тзау…
— А звідти, певно, недалеко і до мети. Запевняю тебе, Товнтон, там, де є стільки крупних самородків, у піску теж багато золота, а десь недалеко і жила. Тільки тримай язик за зубами. А то завтра всі злидарі Гротфонтейна і Тсумеба подадуться туди шукати своє щастя!
Тим часом овамбо розважалися, всіляко залякуючи замкненого в гаражі бушмена. Вони не дали йому навіть ковтка води. Маукі був у такому відчаї, що коли Товнтон з'явився з ромом і кількома перепічками, погодився на все. Так, звичайно, від Тзау, останнього селища перед горами Нгам-Нгам, найкоротший шлях до ущелин з золотим піском. Так, справді треба їхати через Харрі. Машиною можна легко дістатися колючими заростями аж до самих гір. Але далі треба ще йти пішки цілий день. Але це не страшно. В гірських долинах є вода і дичина, можна стріляти вільдебестів, гартебестів чи цапів, а ніжні сарни там зустрічаються на кожному кроці.
Не минуло й місяця, як білі золотошукачі вже стояли навколішках біля маленького струмочка, що витікав з печери, і промивали пісок. з сухого русла струмка. Обливаючись потом і лаючись, вони гребли в коритця для промивки лопату за лопатою піску, щоб дізнатися про вміст в ньому золота. Маукі сів осторонь і здивовано спостерігав незрозумілі дії білих.
— Золота мало, — нарешті вирішили обидва. — Сам пил, крупинки попадаються зовсім рідко. Ми можемо сидіти тут роками і не покрити своїх витрат. Ей, Маукі, навчився, ледарю, як мити золото? Завтра вранці за роботу! Зрозумів?
— Тут нема золота. Золото в горах. Там можна збирати руками.
Золотошукачі поглянули на зубчасті стрімкі скелі. Ні, з старим джипом туди не вибратися. А пішки йти в гори дуже важко, особливо в період засухи, коли так нестерпно палить сонце.
— А там є вода? — спитали білі.
— Води багато, — гаряче запевнив їх Маукі. — Я знаю джерело, з якого вода тече сюди в струмок.
Увечері біля багаття вирішили: вранці вирушити в дорогу. Як тільки Маукі згриз три сухарі, його примкнули стальним ланцюгом до заднього колеса машини. Він вирив собі в піску яму і ліг спати. Проте хлопець довго не міг заснути, обмірковуючи кожен свій майбутній крок там, у горах.
Два дні золотошукачі пробирались серед диких скель. Нарешті, Маукі повідомив, що вони в золотій долині. Товнтон кинувся у вузеньку смужку тіні біля підніжжя гори, недовірливо оглянувся довкола і спитав:
— А де ж джерело?
— Дайте бурдюк. Я принесу води.
Білі були настільки втомлені, що забули про всі перестороги. Та й Маукі поводився весь час розумно. Здавалося, він змирився з своєю долею. Повернувся хлопець не скоро, але з наповненим водою бурдюком. Коли білі напилися, Маукі поклав перед ними свій кисет, у якому давно вже не було тютюну.
— А ось і золото! — сказав юнак.
Товнтон гарячково витрусив усе з кисета на долоню: це були злитки, друзи, з — яких найменший важив понад грам, а найбільший — десять грамів. Білий підхопився на ноги.
— Де ти взяв? Глянь-но, старина, ми все ж добралися! За такий короткий час стільки назбирати руками! Якась казкова золота жила! Айда, бушмене, покажи, де ти знайшов золото!
— Завтра вранці, — по-бушменському, приклацуючи язиком., відповів Маукі. — Я покажу золото і стану вільною людиною. Тоді я піду в країну Кай-Кай. Дайте мені відпускну, баасе!
— Ти одержиш її, як тільки ми все заберемо звідси, місяців через три-чотири. Зрозумів?
Маукі похитав головою.
— Ви запевняли: «Покажи золото, і тоді ти вільний!» Баас казав сам так.