— І тобі спасибі. Пробач.
ЕПІЛОГ
У моєму серці стільки енергії, що вистачає на всіх. Щоразу опівночі я розливаюсь дротами, по частинці приходжу в кожен дім, щоб зігріти й підбадьорити. Щоб дати жагу до життя — ще на одну добу.
Там, у місті, живуть синтетики. Добре живуть — без страху і без штрафів. Із впевненістю в завтрашньому дні. Забувши про власний ритм, повністю злившись зі своїми роз’ємами. Часом їм навіть здається, що енергія в мережі — їхня.
Щоразу опівночі я щаслива. Адже Завод переродився, канатна дорога зупинилась назавжди, і тепер тільки мене, моєї жаги до життя вистачає на всіх. Чим більше я віддаю, тим сильнішою стаю, тим легше в мене на душі.
Я працюю Серцем Заводу.
Але знаю, що головна битва ще попереду.
ПІСЛЯМОВИ
Від Марини і Сергія
Руслана — навдивовижу талановита людина. Не випадково наш роман присвячено їй як прообразу головної героїні. Ми радіємо з нашого спілкування, радіємо, що вперше в житті живемо музикою, піснями, майбутньою ритм-оперою. Наша десятирічна Стаска в захваті від Руслани й тепер мріє бути музикантом.
Від Руслани
Ритм роману «Дика енергія. Лана» зрезонував із моїм власним ритмом. Це моя філософія, мій стиль. У книжці закодовано те, чим живу я та чимало людей мого покоління.
Написане Мариною і Сергієм — це роман-ритм. Вони ніби вгадали те, до чого я довго готувалась. Ця книжка — не стільки історія майбутнього, скільки філософія сучасного. Це лише здогад, передчуття. Майбутнє ніколи не відкривається повністю. Завжди існує розвилка, роздоріжжя. Ми самі вибираємо шлях.
Вивчаючи минуле й думаючи про майбутнє, пропускаючи книжку крізь себе, часом уявляю себе Ланою, героїнею роману. І ось тепер хочу звернутись до читача від свого та від її імені. Це не просто, проте я спробую.
Від Лани
Ми звикли думати, що енергетична криза — це коли не вистачає нафти і газу, коли закінчується вугілля й вичерпуються ресурси планети. Ми кажемо «енергетична криза», коли нам темно і холодно.
Але якщо людині нема чого жити, якщо в ній зовсім не залишилося сили духу, а лише безвільність і туга, якщо вона їсть синтетичну їжу і слухає синтетичну музику, якщо навіть її почуття віддають синтетикою — хто ця людина і що з нею буде далі?
Якщо людина настільки слабка, що їй темно і холодно навіть у сонячний день, якщо вона нікого не любить, крім себе, та й любов до себе в неї млява й синтетична, — хіба це не найстрашніша енергетична криза?
І, може, настане такий день, коли виснажені зневірою, позбавлені сенсу буття люди одержуватимуть енергію життя по дротах — як подачку?
І, може, зостануться ті, хто збереже й примножить жагу до життя — Дику Енергію? Енергію сонця, вітру і гір, енергію справжнього кохання… Так, вони виживуть. І звати їх будуть — Дикі.
Дика Енергія — енергія творення й творчості. Вона не терпить штучних стимуляторів, наркотиків, істерик. Вона — не для слабких. Але якщо у твоїй душі є бодай краплина Дикої Енергії — ти зможеш стати справжнім Диким.
Що більше ти віддаєш своєї сили іншим, то дужчим стаєш, бо завод, який виробляє Дику Енергію, у твоєму серці. Твоє серце не зупиниться ніколи.
Настане день великої битви за цей завод. Він уже настав.
Я виходжу на цю битву. І ти виходь.
Твоя Лана
Літературні редактори: Іван Андрусяк, Наталя Брискіна
Технічний редактор: Юрій Клименко
Коректор: Світлана Гайдук
Д99 Марина і Сергій Дяченки
Дика енергія. Лана. — Вінниця, ПП «Видавництво «Теза», 2006. — 350 с.
ISBN 966-8317-83-1
ББК 84.4УКР6-4
УДК 821.161.2
Тут люди працюють пікселями. Енергію життя отримують по дротах. Істоти з величезним ротом чатують на самогубців. На вершинах покинутих хмарочосів в’ють гнізда бунтарі, глибоко в закинутому метро живуть люди-кроти, і щодня вагончик канатної дороги вирушає на Завод — легендарне місце, де кажуть, всі щасливі…
«Дика енергія» читається на одному подиху і звернена в першу чергу до молоді. Водночас це роман-метафора, цікавий читачам будь-якого віку.
На міжнародному конгресі фантастів «Єврокон-2005» (Ґлазґо, Шотландія) Марину і Сергія Дяченків визнано найкращими фантастами Європи.
Відома співачка Руслана, переможниця «Євробачення», створює новий стиль-проект у жанрі фентезі за мотивами цього роману.
© Марина і Сергій Дяченки. Текст. 2005.