А найбільший у світі муж.
Я був свідком, як він цілу сотню мужчин Вигнав з храму жмутом шнурів,
Обернули ж вони дім молитви святий
В місце збору своїх скарбів…
Бачив, як втихомирив він тисячний люд
На галилейських горбах.
Він спокійно пройшов повз тривожну юрбу,
Глибінь моря в його очах,
Того моря, що корабля не стерпить,
Лиш пориви нестримних вітрів,
Моря, хвилі якого він легко стишив,
Раптом кинувши пару слів.
Вчителем був наш Добрий Друг,
Приятель моря й вітрів,
Якщо вони вірять, що вбили його,
То безконечно дурні.
Ісус — не боязкий священик, не блідолиций хлопчик-паламар, зачесаний на проділ, із м’яким голосом, не конфліктний, який, врешті-решт, помирає, потрапивши у безвихідь. Він працює з деревом, знаходить спільну мову з робітниками. Він — Господь воїнств небесних, вождь ангельських армій. Коли Христос повертається, то стоїть на чолі страхітливого загону, верхи на білому коні, з двогострим мечем, плащ його вмочений у крові (див. Од. 19). Тепер Він більше подібний на Вільяма Волеса, ніж на матір Терезу.
Безперечно, в серці Бога є щось шалене.
А ЯК ЩОДО ПРИГОДИ?
Якщо у вас є якісь сумніви з приводу того, чи любить Бог дику місцевість, проведіть наодинці ніч у лісі. Прогуляйтеся під час грози. Поплавайте у басейні з дельфіном-касаткою. Спровокуйте на агресію лося. А чиї це були ідеї? Великий Кораловий Риф із великими білими акулами, джунглі Індії з тиграми, пустелі американського південного заходу з усіма гримучими зміями — чи описали б ви ці місця як «приємні»? Більшість території Землі не є безпечною, але це добре. Мені це спало на думку трохи запізно, під час походу в пошуках верхів’я ріки Кенай, на Алясці. У цій крижаній воді мій друг Креґ та я шукали лосося, а також велетенську райдужну форель. Нам наказували остерігатися ведмедів, але ми це серйозно не сприймали, аж поки не потрапили вглиб лісу. Сліди перебування ведмедя-гризлі були всюди — розкидані шматки лососів по стежці, їх повідкушувані голови. Купи посліду розміром невеликих псів. Величезні мітки від пазурів на деревах, на рівні голови. Нам кінець, подумав я. Що ми робимо в тій глушині?
Тоді мені спало на думку, що коли Бог усе це створив, Він назвав його добрим заради всього святого. Так Господь дає нам зрозуміти, що Він надає перевагу пригоді, небезпеці, ризику, елементам несподіванки. Все це творіння є невиправдано диким. Богові воно таким подобається. А як щодо Його власного життя? Ми знаємо, що Він бореться — але хіба не має Бог пригоди? Тобто Він уже знає все, що відбуватиметься, чи не так? Хіба Він може ризикувати? Хіба не все перебуває на Його абсолютному контролі?
Намагаючись закріпити верховенство Бога, богослови перебільшили цю обставину і створили для нас образ Бога-шахіста, який грає по обидві сторони дошки, пересуваючи фігури за себе і за нас. Але, очевидно, так не є. Бог — це особа, яка йде на надзвичайні ризики. Без сумніву, найбільшим ризиком було дати ангелам і людям свободу волі, а також свободу відкидати Його не раз, а щодня. Чи Бог примушує людину грішити? «Жадним робом» (Гал. 2, 17), — каже ап. Павло. Отже, Він не може пересувати всі фігури на шаховій дошці, тому що люди грішать постійно. Грішні ангели і люди використовують свою владу для того, аби щоденно чинити страхітливе зло. Чи Бог зупиняє кожну кулю, випущену в невинну жертву? Чи зупиняє любовні стосунки між підлітками, щоби вберегти їх від небажаної вагітності? Тут постійно відбувається щось набагато ризикованіше, ніж нам хотілося б визнати.
Більшість із нас робить усе можливе, щоби зменшити елемент ризику в своєму житті. Ми пристібаємо пояси безпеки, контролюємо рівень холестерину і користуємося контрацептивами. Я знайомий із деякими подружніми парами, які вирішили взагалі не мати дітей; вони просто не хотіли додаткових клопотів і переживань. А якщо діти народяться каліками? Якщо відвернуться від нас і від Бога? А якщо…? Тим часом Бог неначе відверто зневажає будь-яку обережність. Хоча Він знав, що може статися, яке горе, страждання і розорення настане після нашого непослуху, Бог вирішив мати дітей. І, на відміну від деяких батьків, що понад міру контролюють своїх дітей, не залишаючи їм ані найменшого вибору ні в чому, Бог дав нам дивовижний вибір. Він не примушував Адама і Єву слухати його. Він ризикнув. Приголомшливий вибір із приголомшливими наслідками. Господь пускає інших у свою історію і дозволяє їхніми ж рішеннями серйозно її змінювати.