Якщо чесно — яким чоловіком ви себе бачите? Чи виберете ви такі означення, як сильний, пристрасний і небезпечний? Чи маєте відвагу запитати людей зі свого оточення, що вони думають про вас як про чоловіка? Яких слів боїтеся? Я згадував про фільм «Легенди осені», про те, як усі ті, котрі його бачили, хотіли бути Трістаном. Але більшість чоловіків бачать себе Альфредом чи Сем’юелем. Я говорив із багатьма чоловіками про «Хоробре серце», і хоча абсолютно всі хотіли б бути Вільямом Волесом — небезпечним героєм-воїном, — більшість відчуває себе Робертом Брюсом — слабим, заляканим чоловіком, що згинається під тиском обставин. Я хотів би побути в ролі Індіяни Джонса; однак боюся, що реально більше схожий на Вуді Алана.
Комедіянт Ґарісон Кейлор написав про це дуже смішне есе у своїй «Книжці чоловіків». Одного разу, усвідомивши, що він не є чесним зі собою як чоловік, він сів і склав список своїх переваг і слабкостей. Ось що він зазначив: «Корисні речі, які я вмію робити: бути приязним; застелити ліжко; вирити яму; написати книжку; співати альтом чи басом; прочитати карту; водити машину.
Корисні речі, яких я не вмію робити: зрізати великі дерева і рубати їх на колоди чи дрова; їздити верхи, витренувати собаку чи доглядати за стадом тварин; веслувати, не лякаючи людей; кинути бейсбольного м’яча якнайвище і якнайспритніше; зарядити рушницю, вистрілити і почистити або користуватися стрілою з луком, можна списом, сіткою, пасткою чи бумерангом, щоб добути м’ясо; захиститися голими руками».
Кейлор зізнається: «Можливо, це нормальний звіт для особи… Та для чоловіка це погано. Жінка може глянути на список і сказати: яке має значення, чи вміє чоловік веслувати, спритно кинути м’яча, вбити оленя чи вдарити лівою? Але це жіночий погляд на мужність. Ми з другом Креґом жартували про це, прорубуючи собі дорогу крізь ліси Аляски, населені ведмедями гризлі. Єдині чоловіки, яких ми зустріли за цілий день — це група місцевих мешканців, що виходила з лісу. Чоловіки неначе зійшли з журналу «Солдат фортуни» — з обрізами, пістолетами, патронтажами з амуніцією, перекинутими через плече, величезними ножами. Вони були готові. Ситуація була їм під силу. А нам? Ми мали свисток. Для небезпечної подорожі диким краєм ми взяли свисток. Ось вам і пара жінкоподібних чоловіків. Креґ зізнався: «А що реально я можу зробити? Реально я знаю, як працювати з факсом».
Ось приблизно це відчувають чоловіки щодо своєї готовності боротися, жити ризиковано, завоювати красуню. Ми маємо свисток. Бачите, хоча існують прагнення до боротьби, життя з пригодами і порятунком красуні, хоча наші хлоп’ячі мрії колись були наповнені такими речами, тепер ми вважаємо, що не готові до них. Чому чоловіки не поводяться так, як чоловіки? Чому вони не пропонують свою силу світові, який розпачливо її потребує? Із двох простих причин: ми дуже сумніваємося, що маємо хоч якусь силу і доволі впевнені, що якщо запропонували б те, що маємо, цього не було б досить. Усе пішло не так, і ми це знаємо.
Що з нами сталося? Відповідь можна знайти частково в історії людства, а частково — в деталях життя кожного чоловіка.
НАВІЩО ЧОЛОВІК?
Навіщо Бог створив Адама? Навіщо чоловік? Якщо ви знаєте, що якась річ для чогось задумана, то такою є її ціль у житті. Мисливський собака любить воду, лев любить полювати, яструб — ширяти в небі. Саме для того вони створені. Прагнення виявляють задум, а задум — долю. Якщо говорити про людей, то наше призначення також виявляється через наші прагнення. Візьмімо пригоду. Адамові та всім його синам після нього призначена неймовірна місія: керувати і підкоряти, бути плодючим і множитися. «Перед тобою — ціла земля, Адаме. Вивчай і обробляй її, дбай про неї — це твоє володіння». Прекрасно… ось вам і запрошення. Це дозвіл зробити набагато більше, ніж перейти вулицю. Це завдання знайти екватор, збудувати Камелот. У цей момент лише Едем є садом, усе решта — це, як ми знаємо, необжита територія. Тоді жодної річки ще не нанесли на карту, жодного океану не перетнули, на жодну вершину не вибралися. Ніхто ще не виявив молекули чи вприскування пального, не написав знаменитої симфонії. Це чиста сторінка, яка чекає на слова, біле полотно, яке чекає фарби.