Мій батько багато в чому був добрим чоловіком. Він показав мені Захід, навчив рибалили і ночувати просто неба. Я досі пам’ятаю ті канапки зі смаженими яйцями, які він робив нам на сніданок. Щоліта я працював на дідовій фермі, і ми разом із батьком побачили велику частину Заходу по дорозі від Південної Каліфорнії до Орегону, проїжджали на риболовлю через штати Айдахо і Монтану. Але подібно до багатьох чоловіків його покоління, мій батько ніколи не розв’язував проблем своїх власних ран і коли його життя покотилося вниз, вдався до пияцтва. Тоді мені було одинадцять чи дванадцять років — вирішальний вік для хлопця, вік, коли серйозно починає виринати це питання. Тоді коли я починав спрагло запитувати себе, що означає бути чоловіком і чи мені це до снаги, батько відійшов від мене, замовк. У задньому дворі, біля гаража, у нього була майстерня, і він сидів там годинам, читаючи на самоті, розв’язуючи кросворди і напиваючись. Ось це найбільша рана.
Як говорить Блай: «Не отримати благословення від батька — це травма… Не бачити батька малою дитиною, не проводити з ним час, мати відстороненого батька, відсутнього батька, батька-трудоголіка — це травма». Батько мого друга Алекса помер, коли хлопчикові було чотири роки. Сонце його всесвіту сховалося за горизонтом і вже ніколи не зійшло. Як це було зрозуміти? Щодня Алекс стояв біля вікна, чекаючи на те, що батько повернеться. Це тривало майже рік.
У мене було багато клієнтів, батьки яких пішли із сім’ї, щоби ніколи не повернутися. Так повівся батько Стюарта. А мати, маючи безліч внутрішніх проблем, не могла повноцінно присвятитися вихованню сина. Тому Стюарта віддали на виховання до тітки з дядьком. Розлучення батьків чи їхня відмова від дитини — це невиліковна травма, тому що син чи донька переконані, що якби вони поводилися краще, татко залишився б у сім’ї.
Деякі батьки спричиняють дітям рану просто своїм мовчанням; вони присутні, але водночас відсутні для своїх синів. Тиша оглушує. Пригадую, як я хлопчиком бажав смерти своєму татові і відчував страшенну провину за таке своє бажання. Тепер розумію, що я хотів, аби хтось підтвердив існування моєї рани. Мій батько через невміння розв’язати свої проблеми пішов від мене внутрішньо, але фізично завжди був присутній. Отож, я жив із раною, якої ніхто не міг побачити чи зрозуміти. Коли батьки мовчать, поводяться пасивно, відсторонено, то дитяче запитання: «Чи мені це до снаги? Чи я є чоловіком, тату?» не отримує відповіді. Їхня відповідь — мовчання: «Я не знаю… сумніваюся… ти сам це маєш зрозуміти…, мабуть, ні».
НАСЛІДКИ ПОРАНЕННЯ
Кожен чоловік носить у собі рану. Я ніколи не зустрічав чоловіка, котрий її не мав би. Незважаючи на те, яким добрим видається життя, ви живете у розореному світі зламаних людей. Якою доброю і досконалою не була б ваша мати, вона є дочкою Єви. Яким добрим і досконалим не був би ваш батько, він — син Адама. Отож, не можна перейти цю межу, не зазнавши рани. І кожна рана — агресивна чи пасивна — несе зі собою послання. Послання виглядає остаточним та істинним, абсолютно істинним, адже його передають із такою силою! Наша реакція на нього значною мірою формує нашу особистість. Звідси постає несправжнє «я». Більшість чоловіків, з якими ви зустрічаєтеся, живуть зі своїм несправжнім «я», з позицією, яка безпосередньо пов’язана з його раною. Дозвольте це пояснити.
Послання, які принесла мені моя власна рана, було таким: ти сам по собі, Джоне. Немає нікого біля тебе, нікого, хто показав би тобі шлях, і найголовніше — хто сказав би тобі, чоловік ти чи ні. Стрижневе питання твоєї душі немає відповіді і ніколи її не отримає. Що ж зробив я? По-перше, став некерованим підлітком. Мене вигнали зі школи, я потрапив на облік до міліції. Часто таку поведінку хибно тлумачать як «підлітковий бунт», але насправді це благання уваги, спілкування. Навіть після того як мене у дев’ятнадцятирічному віці вражаючим способом порятував Бог і я став християнином, моя рана залишилася. Як сказав мій дорогий друг Брент: «Навернення у християнство не обов’язково розв’язує всі проблеми. Стріли мого внутрішнього поранення і надалі глибоко сиділи у моїх грудях, не дозволяючи зціленню розпалених ран усередині».