ФІНАЛЬНИЙ УДАР
Кілька років тому я прочитав про малюка, який зазнав жахливого удару під час операції: йому «випадково» ампутували пеніс. Подія сталася в 1970-х роках, і було прийняте рішення, яке відображало поширене переконання тих років, що «статеві ролі» насправді не є частиною нашої природи, а просто сформовані культурою і тому взаємозамінні. Геніталії тієї дитини переробили у жіночу форму, а хлопчика виховали як дівчинку. Та історія є притчею наших часів. Точно те саме ми намагаємося робити з хлопцями, починаючи з дуже малого віку. Як говорить Крістіна Гоф Сомерс у книжці «Війна проти хлопців»: «Зараз несприятливий час — бути хлопчиком». Наша культура повернулася проти чоловічої сутности, вона націлена відсікти її в ранньому віці. Як приклад, вона згадує про те, як стрілянину в коломбінській школі у Літлтоні, штату Колорадо, використали проти хлопчиків загалом.
Більшості знайома трагічна історія, що сталася в квітні 1999-го року. Два хлопці зайшли до шкільної бібліотеки і почали стрілянину; внаслідок того тринадцять жертв і два їхні нападники були мертві. Сомерс збентежена завваженнями Вільяма Полака, директора Центру для чоловіків у МакЛінському госпіталі, і я також. Ось що він сказав: «Хлопці в Літлтауні є вершиною айсберга. А сам айсберг — це всі хлопці». У нашій культурі поширена думка, що агресивність хлопців за своєю сутністю погана і що нашим завданням є перетворити їх на щось подібніше до дівчат.
Найголовнішим інструментом для цієї операції є наша шкільна система. Перед середньостатистичним учителем виникає неймовірне завдання: навести порядок у класі і навчати дітей. Найбільша перепона для такої благородної мети — це примусити хлопців сидіти спокійно, не шуміти й уважно слухати… впродовж усіх уроків. Із таким самим успіхом можна втримати приплив. Хлопець створений не так і не таким способом він вчиться. Замість того щоб змінити те, як ми навчаємо чоловіків, ми змінюємо їх самих.
Як повідомляє Ліонел Тайґер у книжці «Занепад чоловіків», хлопцям в три або чотири рази частіше, ніж дівчатам, встановлюють діагноз синдром дефіциту уваги з ознаками гіперактивності. Але, можливо, вони не хворі, можливо, як каже Тайґер: «Це просто може означати, що їм подобаються активні рухи і напористі дії… Виглядає, що хлопці як група віддають перевагу порівняно бурхливим і рухливим заняттям перед стриманою і фізично обмеженою поведінкою, яку винагороджує шкільна система і до якої дівчата більше схильні».
Мені це не дивно. Іноді спостерігаю, коли за столом сидять три хлопці (і один чоловік із хлоп’ячим серцем), ситуація стає досить дикою. Крісел, здебільшого, може й не бути. Хлопці використовують їх радше як гімнастичне оснащення, ніж як предмет для сидіння. Одного вечора я побачив, як мій син Блей замість сидіти на кріслі, балансує на ньому на животі, мов акробат. Водночас Люка, нашого молодшого, навіть не видно. Чи радше, в тому місці за столом, де мала би бути його голова, видніє лише пара шкарпеток, спрямованих угору. Дружина, не знаючи що казати, закочує очі.
А як сприймає хлопчиків наша система освіти? Ось що про це каже Тайґер:
Хлопчиків щонайменше у три — чотири рази частіше, ніж дівчаток, вважають, по суті, хворими через те, що моделі гри, яким вони віддають перевагу, нелегко пристосовувати до шкільної структури. Тоді психоневрологи, сповнені добрими намірами, приписують заспокійливі ліки від синдрому дефіциту уваги… Ситуація ганебна. Це свідчить про неспроможність освітніх реформаторів зрозуміти, що є статеві відмінності… Єдина хвороба, яку можуть мати ці хлопці — це чоловіча стать.
Але така проблема є не лише у школах. Нещодавно до мене зайшов дуже розлючений і розгублений молодий чоловік. Він був незадоволений тим, як його батько, церковний діяч, поставився до його заняття спортом. Син був баскетболістом, і його команда здобула першість міста. Саме ввечері тієї важливої гри, коли син виходив із дверей, батько буквально зупинив його і сказав: «Тобі не треба туди йти й інших копати в дупи — це негарно». Хіба можна говорити таке безглуздя сімнадцятирічному синові-спортсменові? Радити просто бути приємним хлопцем, якого команда-суперниця ще ніколи не зустрічала? Іншими словами, бути м’яким. Десь я читав, що Церква, можливо, має чоловічу зовнішність, але душа її перетворилася на жіночу.
У шлюбі чоловіка також позбавляють мужности. Жінок часто приваблює шаленість чоловіка, але, щойно спіймавши його, вони беруться цього чоловіка приручити. Якщо він піддасться цьому, то внутрішньо образиться на дружину, а вона, своєю чергою, дивуватиметься, куди поділася пристрасть. Більшість шлюбів закінчуються там. Якось втомлена і самотня жінка запитала: