Я сидів за кермом мовчазний і розпалений. Зовні я виглядав спокійним, а всередині кипіло: Господи, вона думає, я не знаю як туди їхати. Ненавиджу, коли вона це робить. Потім заговорив інший голос: вона завжди так робить. І я сказав (звісно, всередині — вся розмова відбувалася в мені буквально якусь мить): справді… вона завжди таке каже. Ненавиджу цю її рису. Мене охопило почуття обвинувачення, гніву і самовдоволення. Потім голос сказав: Джоне, вона ніколи не зміниться, і я сказав: це ніколи не зміниться, і голос продовжив: знаєш, Джоне, навколо стільки жінок, які були б глибоко вдячними мати тебе за чоловіка, а я подумав: так, навколо стільки жінок, які… Ви зрозуміли, що відбувалося. Замініть дійових осіб і декорації — і пригадаєте, що з вами також таке бувало. Тільки ви, можливо, думали, що це стосується лише вас.
Без сумніву, диявол у нашому богослов’ї не замовчується, але чи належить він до розряду тих, про кого ми хоч згадуємо в зв’язку з подіями свого щоденного життя? Чи приходить вам до голови, що не кожна ваша думка, яка вас дратує, належить саме вам? Те, що я пережив того дня у вуличному заторі, постійно трапляється в різних родинах, у духовенства, в будь-яких стосунках. Нам весь час кажуть неправду. Проте ми ніколи не зупиняємося, щоб сказати: «Хвилинку… хто це ще тут розмовляє? Звідки приходять ці думки? Звідки приходять ці почуття». Якщо ви прочитаєте праці святих — представників кожної епохи, аж до Нового часу — цієї зарозумілої епохи розуму, науки і техніки, на принципах якої ми всі ґрунтовно виховані — ви побачите, що вони дуже серйозно ставилися до диявола. Як сказав апостол Павло: «Задуми його нам добре відомі» (2 Кор. 2, 11). Але ми, освічені, в нашому житті набагато більше користуємося здоровим глуздом. Ми шукаємо психологічне або матеріальне, або навіть політичне пояснення для кожного ускладнення, з яким зустрічаємося.
Хто примусив халдеїв вкрасти череду Йова і вбити його слуг? Очевидно, сатана (див. Йов 1, 12; 17). Але чи згадуємо ми його бодай побіжно, коли чуємо про тероризм? Хто тримав вісімнадцять років скорченою ту бідну жінку, що її Ісус зцілив у суботу? Очевидно, сатана (див. Лк. 13, 16). Але чи згадуємо ми його, коли через головний біль не можемо молитися чи читати Писання? Хто спонукав Ананія і Сапфіру казати неправду апостолам? Знову — сатана (див. Ді. 5,3). Але чи бачимо ми його руку за розбіжностями чи розколом у духівництві? Хто стояв за тим брутальним нападом на вашу власну силу, за тими ранами, що вам завдано? Як сказав Вільям Ґернел: «Саме образ Бога, що в вас відображається, настільки дратує пекло; це в нього демони жбурляють найпотужнішу свою зброю».
За лаштунками нашого життя відбувається набагато більше, ніж те, про що привчена думати більшість із нас. Візьмімо для прикладу різдво нашого Господа.
ЗА ЛАШТУНКАМИ
Напевно, більшість має зображення шопки — різдвяної сценки, яке ви на свята ставите на камін або журнальний столик у вітальні. Здебільшого там є звичний набір персонажів: пастухи, мудреці, можливо, декілька свійських тварин, Йосип, Марія і, звичайно, немовля Ісус. Ага, ще є один чи два ангели. Але це все, якщо говорити про надприродне. Яким є загальний настрій сцени? Хіба всі ці зображення не несуть теплу, пасторальну атмосферу, не створюють спокійне задушевне відчуття схоже на те, що з’являється, коли ви співаєте «Тиху ніч»? І хоча все це значною мірою так, той настрій також дуже оманливий, бо це не повна картина того, що насправді відбувається.
Щоб зрозуміти це, зверніться до книги Одкровення:
І знамення велике видно було на небі — жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок. І, мавши в утробі, кричить, мучившись від потуг пологових та болю родження. Видно було й інше знамення на небі, от — великий дракон червоний, який мав сім голів і десять рогів, і на головах його — сім діядем; хвіст його зволік третину зірок із неба і поверг їх на землю. І дракон стоїть перед жінкою, яка має родити, щоб, коли народить, дитя її пожерти. І народила сина-мужа, що має пасти всі народи жезлом залізним… І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, — повержено на землю, і ангели його з ним повержені. (Од. 12, 1 — 5; 7 — 9)