Я подав документи на здобуття ступеня магістра, і мене зарахували. Та програма виявилася чимось набагато більшим, ніж кар’єрний крок; завдяки перетворенню, яке там відбулося, я став письменником, консультантом і оратором. Уся траєкторія мого життя змінилася, а разом з нею — життя багатьох людей. Але сам я майже не робив ніякого руху. Розумієте, коли я подавав документи до університету, не мав ні копійки на оплату навчання. Я був одружений, із трьома дітьми, виплачував кредит за будинок, а це такий період у житті чоловіка, коли здебільшого він повністю відмовляється від своїх мрій і від здійснення будь-яких стрибків. Ризик здається просто надто великим. До того ж, мені тоді ще зателефонували з фірми у Вашингтоні і запропонували тепле місце з неймовірною платнею. Я працював би в престижній компанії, обертаючись у дуже потужних колах і заробляючи великі гроші. Бог загострював сюжет, випробовуючи твердість мого рішення. В один бік ішла дорога до моєї мрії і бажання, на які в мене не було коштів, а також до абсолютно непевного майбутнього. В інший бік вела дорога до вигідного кроку вгору щаблинами успіху, дуже очевидного кар’єрного росту і повної втрати душі.
На вихідні я виїхав у гори, щоб навести лад із думками. Життя стає зрозумілішим, коли стоїш на самоті біля високогірного озера з вудкою в руках. Мені здалося, що щупальця світу і мого несправжнього «я» послабили свою хватку, коли я вибрався у Пустелю святого Хреста. Наступного дня заговорив Бог: Джоне, ти можеш піти на цю роботу, якщо хочеш. Це не гріх. Але вона тебе вб’є, і ти це знаєш. Він мав рацію; на ній зусібіч виднівся знак несправжнього «я». Якщо хочеш йти за Мною, продовжував Він, то Я йду в той бік. Я точно знав, що Він мав на увазі, коли казав, «у той бік». Це означало — в пустелю, на фронтир. Наступного тижня я в дивовижній послідовності отримав три дзвінки. Перший — запрошення на фірму у Вашингтоні, і я відмовився влаштовуватися до них. Коли поклав слухавку, моє несправжнє «я» кричало: що ти робиш?! Наступного дня телефон знову задзвонив — дружина сказала, що телефонували з університету і запитували, чому я не заплатив перший внесок за навчання. Третього дня зателефонував мій давній друг, що молився за мене і за моє рішення. «Ми вважаємо, що ти повинен йти до університету, — сказав він, — і ми хочемо заплатити за тебе».
Дві стежки в лісі розійшлись, і я
ступив на невторовану;
Відтоді все змінилося. (Роберт Фрост)
ЧОГО ТИ ЧЕКАЄШ?
Де ми були б сьогодні, якби Авраам обережно зважив усі «за» і «проти» Божого запрошення і вирішив краще триматися своїх медичних пільг, оплачуваних тритижневих відпусток і пенсійного плану в Урі? Що було б, якби Мойсей послухав пораду своєї мами ніколи не пустувати з сірниками і вів обережне життя, тримаючись якнайдалі від будь-яких палаючих кущів? У нас не було б Євангелії, якби Павло вирішив продовжувати життя фарисея, яке хоч і не було сповнене мрій чоловіка, та все ж було, принаймні, прогнозоване і, звичайно ж, стабільніше, ніж те, щоб іти за голосом, почутим по дорозі до Дамаску. Зрештою, люди часто чують голоси, і хто знає насправді, чи це Бог, чи просто чиясь уява? Що було б із нами, якби Ісус не був палким, диким і романтичним до мозку кісток? Подумайте: нас би взагалі не було б, якби Бог не пішов на величезний ризик щодо нас із самого початку.
Більшість чоловіків витрачають енергію свого життя, намагаючись виключити ризик або зменшити його до зручнішого масштабу. Їхні діти набагато частіше чують «ні», ніж «так». Їхні працівники відчувають себе прив’язаними, так як і їхні жінки. Якщо це спрацьовує, якщо чоловікові вдається застрахувати своє життя від усіх ризиків, він замотує себе в кокон самозахисту, а потім весь час дивується, чому задихається. Якщо це не спрацьовує, він проклинає Бога, а тоді подвоює свої зусилля до підвищення кров’яного тиску. Якщо подивитися на будову несправжнього «я», яке люди схильні створювати, вона завжди зав’язана на двох темах: чіпляння за якусь компетенцію і відкидання всього неконтрольованого. За словами Девіда Байта: «Ціна нашої життєздатности — це сума всіх наших страхів».