І, нарешті, кожна жінка хоче відкрити себе як красуню. Не створювати враження, а саме відкрити, мов зняти покривало. Більшість жінок із раннього віку відчувають тиск бути красивою, але я говорю не про це. Існує глибоке бажання просто і по-справжньому бути красунею і цим викликати захоплення. Більшість дівчаток пам’ятатимуть, як бавилися в переодягання або у весілля, або в «кружляння спідничок», у пишних сукнях, у яких так зручно крутитися. Вона одягне красиву сукню, зайде до вітальні і покрутиться. А найбільше, що їй треба — це спіймати захоплення в очах татка. Моя дружина пам’ятає, як у п’ять чи шість років стояла на журнальному столику і співала від усього серця. Серце кожної дівчинки запитує: ви мене бачите? І ви захоплені тим, що бачите?
Світ убиває жіноче серце, коли наказує жінці бути жорсткою, ефективною і незалежною. На жаль, християнство також упустило її серце. Відвідайте більшість храмів, озирніться і поставте собі таке запитання: якою є жінка-християнка? Знову ж таки, не слухайте того, що говорять, а погляньте на те, що є. Сумнівів немає. Вам доведеться визнати, що жінка-християнка… втомлена. Жіночій душі ми запропонували лише одне — бути «доброю слугою». Ніхто не бореться за її серце; в її житті не існує великої захопливої пригоди; і кожна жінка сумнівається, що може розкритися як красуня.
ШЛЯХ СЕРЦЯ
Що вас більше втішить із почутого: «Гарі? Звичайно, я знайомий з ним. Він справді приємний хлопець», а чи: «Так, я знаю Гарі. Він небезпечний чоловік… у доброму сенсі того слова»? Дівчата, а як ви? Якого чоловіка ви хотіли б мати за пару? Деякі жінки, які постраждали від спотвореної мудрості, вибрали б «безпечного» чоловіка, а потім дивувалися б, чому через кілька років у їхньому шлюбі немає пристрасті і чому чоловік відсторонений та холодний. Стосовно ж власної жіночості, то що ви з більшою втіхою почули б про себе — «невтомна працівниця» чи «захоплива жінка»? Утримуюся від аргументів.
А якщо? Якщо ці глибокі бажання нашого серця кажуть нам правду, відкривають для нас життя, яким нам призначено жити? Бог дав нам очі, щоб бачити ними, дав нам вуха, щоб чути ними, волю, щоб ми могли вибирати, і дав нам серце, щоб ми могли жити. Те, як ми поводимося з нашим серцем — це все. Чоловік має знати, що він могутній, має знати, що йому до снаги бути таким. Жінка має знати, що вона красива, має знати, що варта того, аби заради неї боролися. «Але ви не розумієте, — сказала мені одна жінка. — Я живу з нещирим чоловіком». Ні, в нього все є. Серце при ньому. Однак, напевно, уникали його, мов поранений звір, завжди недосяжне, завжди на один крок перед ним. Але воно тут. «Я не знаю, коли я помер, — сказав один чоловік. Та відчуття в мене таке, наче я починаю задихатися». Я розумію. Відчуття може бути таке, що серце вмерло і покинуло вас, але воно на місці. Воно дике, сильне і хоробре — просто чекає, коли його визволять.
Отож, ця книжка не про сім речей, які має зробити чоловік, аби стати приємнішим. Це книжка про зцілення і звільнення чоловічого серця, його пристрасті, його правдивої природи, яку отримав від Бога. Це запрошення помчати на поле битви, піти на Захід, скочити у водоспад і врятувати красуню. Бо якщо хочете знати, ким ви по-справжньому є як чоловік, якщо ви хочете знайти життя, яке варто прожити, якщо хочете глибоко кохати свою дружину і не передавати свою суєту дітям, вам просто треба повернути собі своє серце. Ви повинні піти у високогір’я своєї душі, у дикий і несходжений край і вистежити цю невловиму здобич.
Розділ 2
ДИКИЙ. ЗА ЙОГО ОБРАЗОМ МИ СТВОРЕНІ
Як можна розіп’яти когось за те, що він казав людям бути
добрими одне до одного? Який уряд вирішив би стратити
містера Роджера чи капітана Кенгуру?
_ФІЛІП ЯНСІ
…Безпечний? Хто говорив про безпечність? Бо він не є безпечним. Але він добрий.
_К. С. ЛЮЇС
Тож Генріх — пагін роду переможців — Вселяє страх могутністю своєю.
_ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР, «ГЕНРІХ V»
Пригадуєте, я розповідав про фото маленького хлопчика — у блискучих чоботах і з парою револьверів? Найкраще в цій історії те, що вона правдива. Я мав де пережити ці мрії. Мій дідусь по татовій лінії був ковбоєм. Він працював на власній фермі у східному Орегоні, між пустельним полином і річкою Снейк. І хоча мене виховали в передмісті, порятунок мого життя і справжній вишкіл моєї мужності відбувся на цьому ранчо, де я проводив літні місяці свого дитинства. О, цей хлопчик був таким щасливцем. Навколо нього було повно тракторів і вантажівок, коней і волів, він міг гасати полями, ловити рибу у ставках. Щороку впродовж цих трьох прекрасних місяців я був Гекльбері Фіном. Я так любив, коли мій дідо — я кликав його попом — подивиться на мене, застромивши великі пальці за пояс, усміхнеться і скаже: «Сідлай коня».