Арешт Басанті Дас мав саме ті наслідки, на які і сподівався її чоловік. Люди, ображені її арештом, марширували вздовж Ред-роуд, викрикуючи гасла з таким запалом, якого я не бачив від самого початку руху неспівпраці.
Перші ряди волонтерів Конгресу досягли Еспланад-роу, коли годинник пробив четверту. Зимове сонце вже почало опускатися, коли волонтери й тисячі людей за ними досягли кордону військових у сталевих шоломах, що перекривав доступ до ратуші.
Наступні п’ять хвилин усі напружено стояли, волонтери були налаштовані так само рішуче і непохитно, як і солдати навпроти них. Натовп у них за спинами продовжував вигукувати гасла на кшталт «Британці, геть» і «Нехай живе Ґанді» так голосно, що їх крізь відчинені вікна ратуші неодмінно чув принц Уельський з його аудиторією.
Ті кілька сотень британців та англо-індійців, що не змогли потрапити всередину і влаштувалися послухати принца на моріжку, тепер розривалися між промовою, яку проголошували всередині, і галасом на вулиці. Юні гарячі голови вирішили дати відсіч індійцям.
— Натовп шаленіє! — Не Здавайся силився перекричати какофонію голосів.— Так кров проллється навіть без утручання Ґурунга.
Його правда. Даса, який міг би навести лад, немає, і ситуація починає виходити з-під контролю.
— Бос,— раптом згадав я.— Де він?
— На задньому сидінні поліційного автомобіля на Ред-роуд,— махнув рукою за плече Не Здавайся.— Його заарештували, щойно він спустився зі сцени.
— То хай негайно звільнять і притягнуть сюди,— прокричав я.— І хутко.
Не Здавайся кивнув і почав проштовхуватись крізь натовп. Протестувальники з такою силою тиснули на передні ряди, що я усвідомив, наскільки марними були мої сподівання відшукати Ґурунга у такій давці. Юрма була такою щільною, що я не бачив далі п’яти-шести осіб, що стояли найближче до мене. Ґурунг міг стояти за два фути від мене, і я б його не помітив. Потрібно знайти якусь точку, звідки можна оглянути натовп.
Проштовхавшись крізь кордон вояків, я показав своє посвідчення одному із солдатів і переконав його пропустити мене за сталеве коло. Добіг до ратуші й піднявся на верхню сходинку. Не така вже й висота, але нічого кращого я не знайшов.
Тоді озирнувся і вдивився в море облич. Якщо Ґурунг випустить газ зараз, це спровокує низку подій, які вже не можна буде зупинити. Почнеться паніка, натовп кинеться врізнобіч, навіть на солдатів. Ті, своєю чергою, прийнявши такий натиск за атаку, відкриють вогонь, і тільки дияволу відомо, до чого все це призведе.
Зсередини почулися звуки оркестру, і сотні голосів заспівали «Боже, бережи короля». Це означає, що промову принц скінчив. Можливо, він ще кілька хвилин потискатиме руки обраним сановникам, а тоді вийде через задні двері й поїде до Будинку уряду.
Двері за моєю спиною відчинилися, й вийшов Доусон. Вигляд у нього був такий, ніби його відшмагали по обличчю мокрим рушником.
— Що скажете, Віндгеме?
— Нічого доброго,— відповів я.— Дас спробував звернутися до демонстрантів на майдані. Ми його заарештували.
— Дас? Як він вислизнув із дому?
— Зараз це не має значення,— зітхнув я.— Важливо те, що він привіз із собою дружину. І коли ми його заарештували, вона виступила замість нього. Ваші люди і її заарештували. Натовпу це не сподобалося. Сумніваюся, що й решті індійців це імпонуватиме, коли з’явиться завтра в газетах.
Доусон вилаявся.
— Віцекороль розлютиться.
— Повірте мені,— зітхнув я,— якщо це найгірші новини, які ви принесете йому сьогодні, то нам усім пощастило.
— Ґурунг? — запитав він.
Я похитав головою.
— Жодного сліду.
Мить максимальної небезпеки швидко наближалась. Коли принц полишить ратушу і його аудиторія вийде з будинку, їх відділятиме від протестувальників не більше п’яти футів. Це й буде мить максимальної вразливості. Мить максимального збентеження. Я відчув себе безсилим, паралізованим страхом, що нічого не вийде: я не лише не виконаю свого обов’язку захистити сотні, а може, й тисячі людей у цьому місці — як британців, так і індійців, які загинуть; але, що більш важливо, підведу Не Здавайся та його батька з братом, і особливо Енні. Це буде такою поразкою, яку не можна ні спокутувати, ні компенсувати.
Демонстранти підходили й підходили, тиск на передні ряди збільшувався, дисципліна волонтерів Конгресу слабшала. Кордон розступився, і перед моїми очима вже постало видіння солдатів, що стріляють у натовп, білих домотканих одежин, що перетворюються на червоні. Та замість хвилі протестувальників у місті розриву з’явилися Не Здавайся з Босом. Волонтери спробували прослизнути за ними, але їх стримали.
Я покинув Доусона на сходах і побіг розчищати прохід для Не Здавайся і Боса по тих кількох футах нейтральної території, що відділяли волонтерів від армії.
— Ви мусите попросити своїх людей розійтися,— прокричав я Босу.— Ви досягли свого. Провели акцію протесту просто під носом у принца. Тепер накажіть їм повертатися додому. Солдати не відступатимуть і застосують силу, якщо ви натиснете ще більше.
— Ви ж чули Басанті Деві,— відповів він.— Демонстрація не закінчиться, доки не спалять іноземний одяг.
Я похитав головою, не в змозі повірити почутому.
— Ви ж несерйозно! Ще хвилина, й почнеться повстання, а ви хочете спалювати одяг?!
— Повстання не буде,— спокійно парирував він.— У всякому разі з нашого боку.
— Тоді вперед,— сказав я.— Спалюйте ваш клятий одяг, і покінчимо з цим.
Не Здавайся провів його крізь кордон до його людей, а я повернувся на свою позицію на сходах ратуші, безнадійно сподіваючись на помилку і те, що, викравши та вбивши Маꥳра, Ґурунг задовольнив свою жагу помсти.
Унизу Бос щось наказав і за мить із натовпу вийшло двоє волонтерів з ящиком і мегафоном. Поставили ящик до ніг Боса. Той забрався на нього, узяв мегафон і звернувся до людей. За секунду крики затихли, люди почали ловити кожен його звук.
Говорив він бенгальською, але в темпі й тоні його голосу було щось таке, що змусило мене думати, ніби він квапиться, і, враховуючи, що бенгальська не вирізнялася стислістю, у мене склалося враження, що, попри всю свою браваду, він також боїться, що ситуація може вийти з-під контролю.
Повільно натовп почав реагувати на його слова. Хтось повернувся і прокричав наказ іншим, у глибині, поступово натиск на перші ряди послабшав. За кілька хвилин волонтерам вдалося розчистити прохід футів десять завширшки між протестувальниками та військами Доусона.
Бос продовжував віддавати накази, і з натовпу вийшла група чоловіків. Вони похмуро стали посередині проходу і один за одним почали кидати одяг на землю: один сорочку, другий піджак, третій шалик тощо, доки купа іноземного одягу не стала з людину заввишки. Як і Дас кілька днів тому, Бос узяв смолоскип і підніс до підніжжя купи.
За спиною у мене розчинилися двері міської ратуші й почали виходити запрошені на прийом на честь принца. Я обернувся й попросив їх повернутися всередину. Хтось почав було протестувати, але все ж таки до моїх інструкцій вирішили дослухатись, і, безсумнівно, такому рішенню сприяла картина кількох тисяч індійців, що підпалювали купу одягу за ярд від них, і я сам, коли потягнувся за револьвером.
Від купи розрізненого одягу піднялися золотаві язики полум’я, освітивши сутінкове небо, і незабаром запалала вся купа, викинувши в повітря стовп густого чорного диму.
Тут і пролунав вибух.
Тридцять вісім
ін пролунав негучно, як хлопавка або автомобільний вихлоп. Від шоку ті, що стояли поблизу, закричали; повалив білий дим. Здіймався він звідкись поблизу, за кілька ярдів від волонтерів Конгресу. Люди, що стояли поруч, інстинктивно кинулися навтьоки.