— Я мав на увазі протилежний напрямок. Кудись на південь. Там тепліше.
Раптом пригадалася наша остання розмова. На сходах міської ратуші, одразу після того, як Ґурунг і Мак-Ґір підірвали димові бомби. Тоді я вважав, що то іприт. Пригадав жах і безпорадність, які відчув, коли думав, що не спроможний її захистити. І зрозумів, що ніколи собі не пробачу, якщо вона лишиться і з нею щось станеться.
— Вибачте,— сказав я.— Не дуже ввічливо з мого боку. Не такий уже й поганий той Шмідт. Бог свідок, він не гірший за половину тих безхребетних диваків, що увивалися навколо вас останнім часом. Погоджуйтеся на його пропозицію.
Вона так і витріщилась на мене.
— Це вибачення, Семе? Ви добре почуваєтесь? Подумати лише: гарне слово про іншого чоловіка. Не думала, що доживу до цього дня.
— А що мені сказати? — знизав я плечима.— Він переміг мене своєю посмішкою.
Вона мимоволі розреготалася.
— Хочете позбутися мене, Семе?
— Хочу для вас кращого,— сказав я. Так воно і було. Занадто довго я запевняв себе, що найкраще для неї — бути зі мною. Правда ж виявилася зовсім іншою.
— Ну, капітане Віндгеме,— усміхнулася вона.— Відповім вам так, як і містерові Шмідту. Калькутта — мій дім, і я не збираюся полишати її найближчим часом.
Незважаючи на все, що я казав раніше, серце моє радісно забилося.
— До того ж,— продовжила вона,— хіба людина при розумі поїде до Лондону в січні?
Слушне питання.
— Тож, капітане, краще вам спіймати того, хто розбив мої вікна, бо я нікуди не їду.
— Так, мем,— віддав я честь.— Що ж до розслідування... Оголошую невеличку перерву. Я їду на кілька тижнів.
— Справді? — здивувалася вона.— У відпустку? Тепер я упевнена, що з вами щось негаразд.
Я зробив глибокий вдих і заспокоївся.
— Це не відпустка,— пояснив я.— Їду в ашрам десь в Ассамі. Проходитиму чистку...
На мить вона розгубилася, але скоро усвідомила, що я сказав. Я чекав на її реакцію. Вона усміхнулася, тряхнула головою, і мені здалося, що в нас як камінь із серця звалився.
— Знаєте, Семе, це буде нелегко,— сказала вона, підійшла до мене й узяла за руку.— Кажуть, що найважче подолати опійну залежність.
Я міг би завважити, що і сам про це здогадався, але іноді варто промовчати.
— Однак можу запевнити,— продовжила вона,— що, коли ви повернетесь, я буду тут.
Ми попрощалися, і я пішов, лишивши її стояти між двох статуй Шиви.
Дві години по тому я крокував вестибюлем вокзалу Сілди. Моя валіза з щедрим триденним запасом гарбузового соку погойдувалася на голові носія в червоній сорочці, якого Не Здавайся послав уперед шукати мою платформу.
Дні після арешту Даса далися юному сержанту нелегко. Тепер, більше ніж будь-коли, він був парією для своєї родини. Зростав гнів на те, як обійшлися з Басанті Дас, зростали й сумніви Не Здавайся щодо продовження кар’єри офіцера Імперської поліції. Я порадив йому те саме, що й Енні: поїхати. Відпочити від Калькутти. На відміну від неї, він на пропозицію пристав.
За два дні він поїде до Дакки у Східній Бенгалії, на гостину до тітоньки. Дакка доволі далеко від гарячої Калькутти, тож він зможе подивитись на все під іншим кутом. І якщо прагнетиме знову зблизитись із родиною, отримати заступництво батькової сестри — не такий уже й поганий початок.
— Ви впевнені, що взяли все необхідне? — запитав він, як та матуся, що збирає дитину до школи.
— Так,— кивнув я, знімаючи валізу з голови носія.
— Ну... Тоді хай щастить, Семе,— сказав він і простягнув руку.
— І вам,— сказав я, потискаючи її.— Сурене...
— Так, я знаю,— відповів він.— Я ретельно все обдумаю.
— Я хотів сказати, щоб ви не говорили з дівчатами з квартири під нами,— усміхнувся я.— Не хочу, щоб вони сьогодні ж прибрали вас до рук. Мене не буде поруч, щоб захистити, і хтозна, що вони змусять вас робити.
— Так, Семе.
— Тоді йдіть, молодий чоловіче,— скомандував я.— Ви ж знаєте, що я терпіти не можу довгих прощань. Повертайтеся і простежте, щоб Сандеш не ледарював.
На цих словах ми розсталися, і я пішов шукати своє купе.
Потяг від’їхав від станції із запізненням лише на сорок хвилин, що, на мою думку, можна було вважати тріумфом Британської імперії, та взяв курс на північ, крізь усю Бенгалію; я задрімав, і думки мої повернулися до Енні, яка стояла між двома статуями-близнюками, що зображали Шиву в небесному танці. Руйнівник і творець. Знищення й відродження.
Можливо, в індуському містицизмі щось таки є.
Примітка автора
опри всю художність книжки, багато з подій та персонажів, описаних у ній, ґрунтуються на реальній історії.
Ґанді дійсно закликав до ненасильницької неспівпраці з метою здобути незалежність до кінця 1921 року, і в розпал цієї смути британський уряд дійсно послав принца Едуарда, пізніше короля Едуарда VIII, який одружився з місіс Волліс Сімпсон і відмовився від престолу, з візитом доброї волі. Читтаранджан Дас дійсно був головним лейтенантом Ґанді в Бенгалії, а Субдаш Бос, чоловік, який згодом став національним героєм, повернувшись із Англії, став заступником Даса.
Дружина Даса, Басанті Деві, дійсно виступала замість свого чоловіка, і влада її заарештувала, додавши таким чином енергії затухаючому руху неспівпраці.
Портон-Даун кілька сотень років був місцем розташування науково-технологічної лабораторії Міністерства оборони Великої Британії. Науковці співпрацювали з британськими та австралійськими військами і дійсно проводили біологічні експерименти, включно з експериментами з іпритом на індійських військових, які ні про що не здогадувались, хоча все це відбувалося переважно в тридцяті роки, а не під час Першої світової війни. Таємні експерименти проводили і на військовому об’єкті в місті Равалпінді, тепер це територія Пакістану. Той, хто зацікавиться в подальшому дослідженні цієї теми, може придбати собі примірник книжки «Отруєні газом: Британські хімічні військові експерименти на людях у Портон-Дауні» (Gassed: British Chemical Warfare Experiments on Humans at Porton Down) журналіста Роба Еванса.
Подяки
стільки людей, без яких ця книжка ніколи б не побачила денного світла, і я дякую їм усім за зроблений внесок, хай би яким великим чи малим він був.
Зокрема, я в боргу перед фантастичною командою видавництва Harvill Seeker: моєю редакторкою, Джейд Чандлер, яка допомогла перетворити клуню на оранжерею; Анні Редман за невтомну працю протягом понад чотирьох років; Софі Пейнтер за фантастичну маркетингову кампанію і Крісом Поттером за дивовижні ілюстрації. Мушу подякувати Катерині Фрай за орлиний зір. Дуже вдячний Джейн Кербі, Монік Корлесс, Сему Коутсу та Пенні Ліхті із команди авторських прав, які допомогли Сему та Не Здавайся вирушити в подорож світом. Дякую також Ліз Фоулі, Рейчел Куньйоні, Річарду Кейблу, Бетан Джоунс, Алекс Расселу, Тому Дрей-Лі і великій команді видавництва Vintage за підтримку, моєму агенту Сему Коупленду та команді агентства Rogers, Coleridge and White за старанну роботу.
Особлива подяка Крістіні Еллікотт з Vintage та всім працівникам Waterstones за велику підтримку першої книжки серії, «Людина, що підводиться», за чудовий старт.
Висловлюю свою подяку і Вассем Хан, Аїші Малік, Алексу Каану, А. А. Данду та Імран Махмуд, фантастичному колективу авторів, відомому як Team Dishon, за підтримку та езотеричні розмови у Твіттері.
Авжеж, дякую усім моїм добрим друзям, які дозволили позичити свої імена, не переймаючись, що я з ними робитиму: Даррену Каллаґану, Скотту Ламонту, Матильді Рувель, Аластеру Данлопу та Єну Маꥳру.
Також дякую Даррену Шарма за всі безплатні обіди та пів дюжини електронних листів, що з’являються щоранку в моїй електронній скриньці; персоналу бібліотеки Idea Store Canary Warf за те, що мене прихистили; моїм партнерам з фінансової корпорації Houghton Street Capital Хашу, Алоку та Ніраджу за те, що мирилися з моєю схильністю до зіркової хвороби та сумнівною робочою етикою. Не обіцяю, що найближчим часом тут щось зміниться.