Выбрать главу

— Ну то що? — спитав, усміхаючись до Миколи, Володька Гаман. — Рибку прийшов ловити?

Долучився мовчки до своїх хлопців і за хвилю став зовсім як вони: стояв, продаючи зуби, і роздивлявся на дівчат. Перекидався жартами, і всі з того сміялися. Були в них усіх задоволено-самовдоволені лиця, і цвіркали вони зневажливо під ноги: по їхньому ж ряду обережно проходжувалися очі тих дівчат, які танцювали, і тих, кого до танцю не взяли. Помітив одні такі очі й пішов просто на них, трохи їх злякавши, але більше втішивши. Схилив голову, простягаючи водночас руку. Дівчина звелася й тільки торкнулася тої руки, як обезволіла й подалася назустріч вже безтямно. Пахло від нього шкірою, тютюном, а часом і горілкою, але тік від його важкуватого, майже чотирикутного тіла незбагненний струм. Дівчина в його руках ватіла, й не ставало їй повітря, задихалась і починала спотикатися, і тільки те, що тримали її такі залізні й пекучі долоні, не давало їй втратити тямку. Волошкові очі тим часом вдивлялись в обличчя обраниці з поважною увагою, і не було сили витримати той погляд. Тож дивилася дівчина на нього тільки по-дівочому — поверталась убік, але помічала і волошкові очі, і тугу його. Під кінець танцю і він, і вона розуміли — це заважке для них випробування, отака спільність: йому дівчина не підходила, а вона не мала стільки сили, щоб до нього пристосуватися.

Знову стояв серед хлопців, курив і дивився крізь сизий дим на танцівливий тлум і на тих, хто в нього не втрапив. Жваво грала музика, поволі опускалася на дерева й землю прохолодна ніч, сіючи велику й важку росу. Згиналося під тим тягарем листя, завмирало пелюстя, і мовчки несла на собі всю ту випалу воду трава. Світ завмирав і затихав, тільки валували від Путятинки собаки, голосили весело й печально мідні труби з присмоктаними до них пітними чоловіками.

На Миколу блимнула зелена блискавиця — власниця виточених ніжок і туфель, роблених його руками, впізнала його між гуляючих парубків, заслонених хмарою сизого диму. Була одягнена ошатніше й вишуканіше, і хвиля диму біля Миколи стала щільніша — курив він швидше й запальніше. Ловив у юрбі власницю зелених очей, точених ніжок і роблених його руками туфель — відчайдушна думка визрівала в ньому. В цей час дівчина відірвалася від партнера, худого й високого, з прилизаним до голови чорним волоссям. Партнер спробував піти за нею, але його відтіснили інші пари, що розходилися на місця. Дівчина стала за стовбуром дерева і втирала піт, і там, за стовбуром, її і знайшов Микола. Схилив голову й простяг руку, вона повагалася, перш ніж згодитися, але його туфлі ще й досі наповнювали її хвилюванням, тож махнула кучерявою голівкою й подала руку. Була мило вражена струмом, що потік від шевця. Вони попливли в юрбі, важкий, чотирикутний хлопець з духом, що хвилював, і який сам хвилювався, і струнка, холодна та врівноважена красуня. В неї вистачило сили зирнути йому в очі, але і їй, такій холодній, стало боязко — волошковий вогонь обпік її. Але на плечах дівчина носила повну льоду голівку: віддавалася танцю, а водночас посміювалась із себе, бо що сказав би той, той і той, коли б вони й справді стали парою. "Ах, боже мій! Я танцювала з тим, хто шив мені туфлі!" — скаже подружці, і вони похихотять вволю…

Волошкові очі тим часом вдивлялись ув обличчя обраниці з тою-таки напруженою увагою, але чим далі, тим холодніше й прикріше. Щось темне побачив він у тій чудовій голівці, застигле й морочне. Глуха темінь плавала довкола невеличкого мозку, маленьке серце билося під чудовим персом, але було воно кам'яне. Миколина сила почала гаснути, а коли дотанцювали вони танець, то розійшлися без жалю: їй тільки туфлі нагадували про нього, а він знову відчув ту ж таки свою теперішню приятельку-тугу.

5

Олександра любила прокидатись у залитій сонцем кімнаті. В глибині дому співав за роботою батько, могутній бородань із чорними лискучими очима. Вона слухала, як шурхочуть стружки, випадаючи з-під рубанка; мати гриміла на кухні посудом, готуючи сніданок. Білосніжна постіль м'яко гріла, сонце танцювало на підлозі, весь час міняючись, — за вікном ріс величезний дуб. Кружляли в стягах срібні порошинки, від дзеркала відкинувся сонячний зайчик і затремтів нервово на стіні. "Неділя, — подумала дівчина, — сьогодні неділя!" Їй щось заспівало в серці й засвітилося; встала вона, поспівуючи отак, і вдяглася, а тоді помітила, що поспівує ту ж таки пісню, яку мугиче в своїй майстерні батько. Стало дивно, що він працює і в неділю — раніше шанував цей день надзвичайно. Врешті зарипіли двері, в кімнату зайшла мати: висока, чорна й незмірно худа — така, якою стане через п'ятнадцять років сама Олександра. Мати була засмучена, і на очах у неї висіли розсвічені сонцем сльози.

— Це що, батько і в неділю працює? — спитала здивовано Олександра.

— Виконує замовлення, — сумно відказала мати і сіла на стілець. Її миттю залило сонце, виділивши на голові сиві волосини, які біло зажевріли.

— Але ж і раніше в тата була нагальна робота…

— То було раніше, — відгукнулася мати. — Тоді ніхто не придирався. Сама ж знаєш: батько не годен працювати на фабриці.

— Вже не можна мати майстерню?

— Приходили із фінвідділу, — сказала мати. — На нас наклали, дочко, такий податок!…

У глибині дому так само співав батько. Високий, рівний голос, чистий, з оксамитовими нотками, заповнював і цю кімнату, де вони сиділи. Він майже завше співав за роботою, і цей спів завжди згадуватиметься Олександрі, коли їй ставатиме важко… Залита сонцем, мати тихо сумувала на своєму стільці, а Олександрі незвідь-чого стало любо, що все-таки воно є, сонце, і є вона, ота батькова пісня.

— А мені, — пристукнула вона взутим черевичком, — на фабриці зовсім добре!…

— Ми старі! — сказала мати, все ще сумуючи на тому сонячному стільці. — 3 іншого ми тіста, нелегко нам переінакшуватися…

— А мені-от легко! — всміхнулася Олександра.

— То й слава богу! — сказала мати. — Збираєшся куди?

— До Стефи, — сказала Олександра і раптом захвилювалася, хоч ніколи раніше не хвилювалася, збираючись до подруги. Здалося, що за вікном пролетів величезний прозорий птах і зронив отой птах до неї голубе піреньце, "Що це воно відбувається зі мною сьогодні?" — подумала вона.