— Як тебе звуть?
— Ха-анум.
Жінка відвернулася, запалила свічки й кинула до кам’яної ступи жменю сушених трав із баночок. Кімнату наповнив задушливий пряний аромат.
— Ти тут давно, Ханум?
У пам’яті спливла одна з історій Руфі про жінку, яка почала працювати на Станції ще до Спалахів. Вона пережила катастрофу та напад засолених на наземну Станцію й піднялася в небо на Матері Вітрів. Руф казала, що Ханум спіткали страшні зміни, вона несповна розуму, але досі жива.
Наче підтверджуючи, що таки жива, жінка загриміла склянками, дістала кілька пластин із пігулками, вправно схопила Талавіра за щоки й запхала одну пігулку до його рота. — Ха-анум тут да-авно. Ба-агато вас таких бачила. Хо-ороша дитина. — Жінка доброзичливо поплескала його по обличчю, а тоді повторила, підіймаючи шприц: — Іштані. Ма-аю підготу-увати тебе до Дешту.
У її голосі було щось по-материнськи наполегливе, і Талавір неохоче оголив сідницю.
— Це зупинить дію суєру? — Він утрачав терпіння. До болю в лобі додалася печія від уколу.
— Бійся не Дешту, бійся жінок. — Ханум усміхнулася і знову поплескала його по щоці.
Рука оголилася, і Талавір побачив, що й нижче зап’ястка в неї не було шкіри, лише голі криваві м’язи.
— Три-имай. І не за-агуби. — Жінка показала на аптечку зі знаком Старших Братів — трикутником, у який вписані хрест і півмісяць із зіркою, — а потім полізла в пазуху, витягла якийсь предмет і простягнула Талавіру.
— Це теж мені?
— Тобі, мі-ій хлопчику, — кивнула Ханум.
На її долоні лежала золота пластинка, що могла бути й монетою, і оздобленням стародавнього одягу.
— Дякую. — Талавір вирішив не сперечатися з божевільною й забрав подарунок.
Свіже повітря ляснуло по обличчю. У носа вдарив запах солі та спеченого степу. Сонце було в зеніті. Це давало змогу розгледіти тонку вуаль суєрного купола, що майорів високо над ними. Вона наче тремтіла й переливалася від небаченого вітру.
На злітному майданчику вже стояла Сфена. Червоні дреди здіймалися, наче змії. Жоден м’яз не видавав їхньої розмови в Медичному. У руках вона тримала металеве відро. Поряд стояло кілька Старших Братів у сірому. Вхідний люк із ляскотом відчинився. Його ледь не відірвало поривом вітру. На майданчик вийшов Белокун. Навіть у скупому світлі він здавався мертвотно блідим.
— Ну? — сказав він до Сфени й ледь не впав від наступного пориву вітру.
І цієї ж миті щось велике й смердюче з шумом приземлилося поряд із очільником Матері Вітрів. Талавір застиг. З боку Старших Братів почувся зойк.
Сфена закусила губу. Лише Белокун, прикриваючись рукою від вітру, ступив крок уперед.
Птерокс був заввишки в три людські зрости. На передніх кінцівках мав вивернуті суглоби, тому скидався на здивованого богомола. Птах роззявив гігантського дзьоба і протяжно закричав. Тільки тоді Талавір помітив на його шиї наїзника. Мато Дуковач по-павучому сповз на поверхню Станції. Казали, що у війну, яка тривала до Спалахів, він зрадив кіммеринців і перейшов на бік Старших Братів. Інші говорили, що він працював відразу на обидві сторони, й успішно це робить досі — годується з двох рук. У випадку з Мато Дуковачем цю приказку можна було розширити. Наїзник мав чотири верхні кінцівки. Барвистий одяг тріпотів на вітрі. Його обличчя затуляла маска з пір’я і кісток. Мато Дуковач підійшов до Белокуна й простягнув до нього усі руки, наче хотів міцно обійняти.
— Може, цього разу забажаєш чогось іншого? — без особливої надії запитав очільник Станції.
Мато Дуковач навіть не ворухнувся. Губи Белокуна перетворилися на перевернуту підкову. Він жестом покликав Сфену, потім закотив рукав і випростав тонку білу руку. Талавір зауважив, що вона була цілком нормальною.
Рудокоса витягла з відра великий загнутий ніж і одним швидким рухом розпорола Белокунові шкіру. Темна в’язка кров заструменіла у відро.
Мато Дуковач забрав ємність, підніс до обличчя й відпив, залишки вихлюпнув у дзьоб птаха.
— Ще!
Белокун притуляв до рани якусь ганчірку. Він явно не очікував такого повороту.
— Це нормальна плата. Тут не так уже й далеко, — пробував поторгуватися доктор. Мато Дуковач продовжував тримати відро в нижніх руках на рівні обличчя Белокуна. Талавір подумав, що цій потворі нічого не вартує верхніми скрутити Гавену шию.
— Добре! — форкнув доктор і роззирнувся. Його погляд ковзнув по Старших Братах. Талавір відчув, як ті зіщулилися. Потім Белокун зупинився на ньому, мить щось зважав і круто розвернувся.