Близнюки почали втрачати форму. Руки, що виросли з ниток, витончилися і стали кволими. Вони нарешті видихнулися й потребували возз’єднання.
— Саша Бідний сказав «Досить!», пташенята, — прохрипів очільник акинджиїв і вдарив батогом об землю. Бекиру вчулося роздратування. — Ми ж не хочемо зіпсувати гарненьке личко незміненого Бекира?
— Хай тебе забере джадал! — Лівий виплюнув у пил кривавий згусток. — Хай прокляне Бог Спалахів! Ми ще побачимо твої кишки на Дереві Болю! І вип’ємо суп із твоїх незмінених кісток! — кидав прокльонами Лівий, поки до нього, щоб з’єднатися, підповз Правий.
«Наче це не я, а вони мені натовкли пику», — про себе усміхнувся Бекир.
Врізати улюбленим синам Саші Бідного, ще й на його очах — це вартує того, щоб бути захопленим у Дешті.
— Обшукайте їх, — наказав Саша.
— Ні! — відповів Бекир і відчув, як тонко й істерично прозвучав його голос. — Я переміг у чесному бою. Усе моє має залишитися зі мною. Дешт любить чесних. Це закон.
— Азіз-баба так каже, — пропищав Ніязі. Саша нагородив його уважним поглядом, наче ось щойно зрозумів, що перед ним онук старійшини Ак-Шеїх.
— Закон Дешту, — несподівано підтримала хлопчиків Скіф’янка, яка щойно під’їхала. Це була міцна темношкіра жінка, яка їздила не на тулпарі, а на справжньому коні. Кінь, як і більшість тварин у Дешті, мав зовнішній скелет. На плечі Скіф’янки бовтався лук. Її скроні були виголені, а потилицю прикрашав кінський хвіст. Лоб і вилиці синіли від татуювання. Написи спускалися шиєю та закінчувалися на пальцях. Лінії звивалися й не знаходили спокою, наче пущені під шкіру змії. Ширилися чутки, що іноді ці тату могли передбачити майбутнє. У руці жінка тримала руку щойно вбитого кхартала. Темні губи червоніли від свіжої крові. Подейкували, що Скіф’янка зрадила царицю амазонок Гікію і прибилася до зграї Саші Бідного. Рідко який чоловік зважувався з нею сперечатися.
На мить повисла тиша. Було чутно сопіння тулпарів і відсапування Близнюків.
— Добре, — прохрипів Саша Бідний. — Можеш обрати сам, що віддати хлопцям. Вони чесно билися. Заслужили. — Саша витяг з-під сідла шмат просякнутого потом тулпара м’яса й кинув Близнюкам. Вони у два рота накинулися на подарунок. Їм ще довго доведеться відновлювати сили. — Це має бути щось гідне.
— Віддай їм отруту ана-арахни, — прошепотів Ніязі, і Бекир подумки прокляв його невтомний язик. Це найцінніше, що він мав.
— У вас є отрута ана-арахни? — Джин наче вперше зацікавився хлопцями.
Шейтан, який знову взявся за кістку, ледь не вдавився.
— Нехай буде отрута, — простогнав Правий, наче погодився прийняти смердючу кесератку.
Бекир витяг із кишені пляшечку й кинув Близнюкам. Дві руки, що за мить до того належали різним тілам, синхронно схопили трофей. Брати знову стали одним цілим.
— Ви поїдете з нами. Твоя Ма не пробачить, якщо я лишу таких цінних пташок у Дешті, — вичавив із себе Бідний. — Лізьте в мажару.
Найдужче Бекиру хотілося плюнути в жовті очі Саші й відмовитися, але вибору не було. «Маленький друг» не вгавав і продовжував кидати жмені пилу під ноги тулпарам. Усе вказувало на те, що от-от почнеться суєрна буря. Краще потрапити в Ак-Шеїх милістю Саші Бідного, ніж залишитись у Дешті під час бурі. Бекир та Ніязі залізли до клітки.
Тільки тепер хлопець зауважив, що вона була не порожньою. У кутку зіщулилася дівчинка. Бекира найдужче здивувала усмішка, з якою вона зустріла нових сусідів. Щира й беззахисна.
— Добряче ти їх. — Дівчинка простягнула руку. Бекир покосився на розтулену долоню. В Ак-Шеїх так не віталися. Ма розказувала, що одразу після Спалахів багато хто думав, що зміни передаються через доторк. — Мене звати Чорна Корова. — Дівчинка наче й не помітила реакції Бекира. Вона відкинула з обличчя чорне пасмо. Волосся заворушилося, на маківці показалася тваринка, схожа на кесератку.
Ніязі злякано здригнувся.
— Це йилангек, я кличу його Забувайком. Хочеш лизнути? — Чорна Корова дістала ящірку, торкнулася слизької шкіри й засунула пальця собі до рота. — Гей, неждиси, — прогугнявив Шейтан із козлів, — відповідаєте за кожну волосину цієї цицюні. Раптом що, сам вам серця повідгризаю. — Шейтан гикнув, але його очі залишилися серйозними. Вони говорили: «Не смій навіть згадувати, що я навчив тебе ловити ана-арахну».
Мажара рушила. Бекир нишком роздивлявся дівчинку. Це була перша незмінена його віку, яку йому доводилося зустріти, але він удавав, що це його ніскільки не бентежить. Ніязі ж відверто витріщався.
— Не бійтеся, — прошепотіла дівчинка і скосила темні вузькі очі на Шейтана, — він не злий. Так, прикидається. Але поділився із Забувайком м’ясцем. А ти гарний, — несподівано додала Чорна Корова й усміхнулася Бекиру.