Вогонь, суєр, дерево та метал утворили форму. Вихор посилився, і це злякало чоловіків та жінок у реальності. Армійці та амазонки вирішили, що вихор, рух уламків між руками дітей — це народження джадала. Навіть Ма не змогла б їх зупинити. «Так, — це народження, але Золотої Колиски», — подумав Бекир, розглядаючи те, що вони створили. І цієї миті пролунав постріл.
Талавір. Шлях додому
Талавір розімкнув повіки. Він не міг зрозуміти, де опинився і чому тут стільки світла. Вони стали в тогірек Діви, коли вечірня темрява тільки наповзла на Дешт. Тепер же зовсім розвиднилося. Від Йилдиз залишилася бліда цятка.
Діти біля нього так само щулилися. Після темної кімнати духів світ реальності засліпив барвами. У центрі їхнього кола стояв Тарг. Його шкіру вкривали уламки Золотої Колиски, що колись були на тілі Талавіра. Вони оновилися, дерево заясніло, бронзові та золоті вставки блищали в променях ранкового сонця.
Потворні пластикові зірки зникли. Тіло Тарга складалося із рожевої солі й було напівпрозорим, тож він нагадував майстерно виконану скульптуру з рожевого кварцу. Талавір бачив течію суєру в жилах хлопчика, пульсацію серця в грудній клітці, ритмічне надимання рубінових легень. І над усім тим, наче коштовне оздоблення, виблискували деталі із Золотої Колиски. Перед очима Талавіра застрибали золоті мушки, і він усміхнувся, думаючи, що це від сліпучої краси Тарга. А потім голову пронизав біль, і він відчув, як тепла рідина сповзла по носі.
Пронизливо закричала Ма, і він упав на її руки. Діти заметушилися і кинулися до Талавіра. Болбочан щось забурмотів на своє виправдання. З дула його гвинтівки здіймалася цівка диму. «Усе завжди повторюється, — подумав Талавір і потягнувся до лоба — до джерела нестерпного болю, — його знову вбив його брат по солі».
— Гей, усе буде гаразд, — схилилася над ним Ма. Крила за її плечима здибилися, обличчя виринало наче з туману, і лікарка нагадувала давнього архангела з картинок, які він бачив у кольорових книжках на Матері Вітрів.
— Він же в мене влучив?
— Влучив. Зумисне чи випадково — у бляшку на твоєму лобі. Ви ідіот! — прокричала Ма Болбочану. — Я ж просила почекати! Але після тогіреку Діви ти маєш значно кращий вигляд.
Талавір подивився на свої руки, обмацав тіло. Якщо не рахувати бляшки в лобі, що врятувала йому життя, він був практично такий самий, як і до зустрічі з джадалом у будинку Сєрова. Шкіра звільнилася від солі, а уламки різних епох стали татуюваннями. Слідів від Золотої Колиски теж не залишилося, наче деталі повністю перейшли Таргу.
— Що сталося? — запитав Талавір, не поспішаючи підводитися з обіймів жінки. — Ви були в тогіреку Діви вже досить довго. Йилдиз почала світитися, здійнявся вихор. Немов десятки «маленьких друзів» затанцювали навколо вас. А потім діти почали щось створювати. Руки Чорної Корови запалали, Евге випустила суєр, Бекир оживив дерево. Клянусь, я бачила у ваших руках Золоту Колиску, але коли вітер ущух, а цей ідіот випустив кулю, між вами, немов нізвідки, опинився хлопчик.
— Це Тарг. — Талавір подивився на дітей. Перед ними вже поставили казан із гарячою шурпою. Хтось накинув на плечі Евге попону, вона поділилася нею з Таргом та Ніязі.
Талавір розказав про те, що їм удалося дізнатися в кімнаті духів. Про те, що Мамай носив у собі Тарга, а Спалахи розбудили брата Амаги та ледь не перетворили його на джадала при тому, що насправді він і був Богом Спалахів.
Поки говорив, Талавір вдивлявся в золоті блискітки в зелених очах Ма й не міг повірити, що все це не сон. Ще за день до цього він змирився, що помирає, а тепер йому доведеться знову вчитися жити.
— Ти думаєш, він досі бог? — Ма з недовірою подивилися на дітей. Тарг нічим не відрізнявся від інших. Бекир показав йому, як дістати варене м’ясо, і всі загиготіли, коли Тарг спробував ухопити шматок губами, обпікся і, наче вуглинку, відкинув м’ясо геть від себе.