У юрті запанувала важка тиша. Між Талавіром і Ма протиснулася Чорна Корова. Вона була сумна й водночас рішуча.
— Ви можете нам допомогти з цим? — Дівчинка поклала в долоню старого зіжмаканий аркуш.
Ніязі зиркнув на неї з осудом: що значило її завдання перед обличчям близької смерті. Але старий кивнув і попросив онука піднести папірець ближче до його очей. Руку Чорної Корови охопило рівне полум’я, утворюючи смолоскип, щоб Азізу-бабі було краще видно. Чильтани дуже довго вдивлявся в написане.
— Ха! — видихнув нарешті Азіз-баба. — А хіба не він це мав би прочитати? Це ж належало йому? Пробач, що не впізнав тебе в Мамаї, — старий подивився на Тарга.
— Він не пам’ятає цих букв, як і я. І життя Мамая він теж згадувати не хоче, — замість хлопчика відповіла Ма. — Але я впевнена, що саме цей аркуш я забрала з паперів Мамая перед тим, як утекти зі Станції. Потім він опинився в Марка Дороша, який і передав його Чорній Корові.
— Бачиш ці цифри? — Кривий палець Азіза-баби вказав на ряд символів.
Ма схилилася нижче.
— Дата? Діва пробуджена… Вона ж сьогоднішня.
Тепер усі відчули, що це не просто клаптик газети.
— Що там?
— Нічого особливого, — проказав Азіз-баба. — Послання Мамая нам. Ти ж знаєш, що він міг бачити майбутнє, можливо, навіть торкатися його. Тут сказано, що сьогодні війська Старших Братів пішли на країну Діви.
— Хіба вона не була ними захоплена раніше, ще до Спалахів? — запитав Бекир. — Про це ж ідеться в усіх агітках Старших Братів?
— Судячи з того, що тут написано, — Азіз-баба погладив аркуш, наче він був живим, — ні. Старші Брати воювали в Кіммерику, але їм так і не вдалося захопити країну Діви. Хоч Богиня і спала. Хрін вони отримають, а не її — тепер, коли Діва прокинулася. — На обличчі старого з’явився хитрий вираз, наче в бешкетника, якому вдалося провернути нечувану витівку. — Азіз-баба все сказав.
Лишіть мене з онуком, у вас є про що подумати.
Усі по черзі припадали до руки Азіза-баби й виходили з юрти. Залишився заплаканий Ніязі. З юрти він мав вийти чильтани — співцем пам’яті, пастухом духів цієї землі.
На виході вже чекали амазонки та армійці. Виявилося, що воїни дізналися про послання Мамая і тепер сперечалися, що робити далі.
— Поки війна на материку, Старші Брати не чіпатимуть Кіммерик! — пролунав над головами голос Гікії.
— Ми маємо їм допомогти! — закричали інші.
Григоренко-другий зізнався, що нещодавно отримав дивне повідомлення.
Виявилося, що зв’язок армійців із материком — міф, який підтримувала сама Армія потвор. Протягом останніх років рух між територіями припинився, усілякі контакти обірвалися, однак зараз очільник Армії потвор отримав повідомлення.
— Перекотиполе принесло ось це: «Тримайтеся. Ми перемагаємо. Богиня вже вхопила Двобога за яйця». Я подумав, що це послання від Сахана Трошки.
Але тепер розумію, що це було з материка. — Генерал подивився в бік Гнилих боліт. Десь за ними колись була фортеця Ор-Капи, потім — море і, нарешті, земля Діви.
— Нам немає діла до тих, хто за межами Дешту. Хіба вони нам допомогли, коли сюди прийшли Старші Брати? — забила копитами Гікія.
— Твою пам’ять з’їв суєр, царице, — втрутився Болбочан. — Тоді Старші Брати були всюди.
— Це нічого не змінює! — вигукнула амазонка. — Крім того, засолені не можуть вийти за межі Дешту.
— З ним зможемо, — Болбочан показав на Тарга. — Він — наша Золота Колиска.
— Але це означає, що й суєр піде за нами.
Заувага Ма змусила всіх замислитися. Суєр ніс руйнівні зміни. Чи була здатна країна Діви їх витримати?
— Ніхто не знає, що за суєрним куполом, — викрикнув хтось з армійців.
— Може, там теж потвори?
— І Язик — головне чудовисько. Має дві голови, облізлі крила та гнилий пісюн із горошину, — вибухнув сміхом Шипохвіст.
Жарти на адресу Язика наростали, немов лавина.
«Сміх убиває страх, цих засолених нічим не злякати», — подумав Талавір і прибрав руку з плеча Тарга. Він аж ніяк не хотів, щоб хлопчика й справді використали. Тільки не всупереч його волі.
З юрти Азіза-баби долинуло квиління невісток. Першим вийшов Ніязі.
Його мордочка витягнулася, а риси загострилися, у них з’явилося щось вовче.
Наче лисеня готувалося от-от переродитися в мудрого степового хижака.
— Дід наказав поховати себе тут. На мукоеде ляїн ер.
— Спершу мертві, а потім чвари, — замість нього закінчив Бекир.