Талавір пригадав слова Ма в Дешті. В Ак-Шеїх не тільки пришпилювали падло до шипів потворного дерева, тут готувалися до людського жертвопринесення. Старші Брати закривали очі на дикість потвор. Але не тоді, коли це загрожувало безпеці їхніх представників. Чи можливо, що Рябов став жертвою варварського ритуалу?
Над майданом залунали звуки барабанів. У першу мить Талавір подумав, що його зустрічають гімном Двобога. Але ритм змінився. Дріб, пауза, кілька сильних ударів і знову дріб. Через три повтори додалося виття. Завіса на вході до найбільшої юрти заворушилася. Рука з довгими чорними кігтями відсунула штору — і на площу одне за одним вийшла чудернацька процесія. Талавір міг би сказати, що вони в масках, якби не знав, що це справжнє обличчя Дешту.
Першим ішов уже знайомий чоловік з обличчям мула. У його носі стирчало масивне золоте кільце. Чоловік радісно підстрибував і великими неслухняними губамитягнув пісню. Його вуха й ніс були червоними від кни. Далі тупцяло ведмежа в каптурі. На ньому теж були позначки червоним. Слідом ішли чоловік зі шкірою змії, потвора з чотирма руками, жінка, захована в чорну тканину, за її ногами тягнувся хвіст, чоловік із мечами замість рук, товстун, схожий на тісто, і ще з десяток потвор. Від них тхнуло звіриним духом і вигрібною ямою. Вони оточили Талавіра. Кожен підвивав у такт барабану. Талавір роззирнувся. Гєра зник. Ма відійшла за кілька кроків і немов на щось чекала. Талавір схопився за гвинтівку. У голові роїлися сотні думок. Що це за ритуал? І головне, чим він завершиться?
Барабан нарощував темп. Процесія рухалася все швидше. Коли на Талавіра стрибнув чоловік із золотим обличчям, він, майже не думаючи, схопив того за руку, перекрутив і приставив до грудей гвинтівку.
— Ні! Благаю, — заскиглила істота. — Це на вашу честь.
Чоловік зняв маску. Талавір побачив, що це Сєров. У руках він тримав кухоль. Червона рідина, що вилилася на долівку, була дарунком забобонних потвор. Барабан схлипнув і замовк. Потвори витріщилися на Талавіра. Він повільно опустив гвинтівку й роззирнувся. Перед очима зринув спогад про його найважливіший сон — останню битву в Шейх-Елі. Тоді вперше й востаннє він бачив стільки мутантів заразом. Талавіру здалося, що марево суєру затягує натовп усередину. Йому забракло повітря. Голова стала важкою. Світ захитався.
Постаті потемніли, перетворилися на чорні плями. Синя потвора на спині бея нахилилася та прошепотіла в саме вухо: «Вітаємо вдома!»
— Зупиніться! — закричав Талавір, витяг ярлика й показав натовпу. — Прибери від мене оцю синюшну! — Він показав на спину Гєри. — Я Повноважний Старших Братів! Я прийшов з’ясувати, що сталося з Рябовим.
Якщо ви мені перешкоджатимете, то бурі здадуться вам найменшим злом.
Манкур на його лобі налився кров’ю.
— Вони не хотіли нічого поганого. — Ма підняла з підлоги колоду карт, що випали з кишені Талавіра, і на мить, лише на мить затримала на них погляд.
Але він помітив, як змінилося її обличчя. — Так зустрічають Старших Братів. — Вона повернула йому карти.
З великої юрти виглянула огрядна жінка з двома пащеками, подала знак — і засолені почали розходитися. Ма досі дивилася на нього з цікавістю й острахом.
«Треба було більше дізнатися про звичаї засолених», — Талавір сховав карти до кишені й ледь не вилаявся з досади на себе.
— Тобі варто зайти до Тітки Вальки. Це наша відьма. Гєра має рацію: зустріч із сукубом може загрожувати небезпекою. А Тітка Валька добре знається на місцевих травах.
— Досить. Я хочу побачити Рябова.
Ма кивнула.
— Ми залишили його там, де він жив. Підемо, якщо можеш іти.
Талавір набрав повні легені повітря, проковтнув солоно-гірку слину й кивнув.
— Добрий підвал, найкращий. Можеш і ти там зупинитися, — скоромовкою додав Гєра.
— Веди, — сказав Талавір до Ма й припечатав бея поглядом.
— До Спалахів тут було шкільне бомбосховище. — Ма відкинула ляду до підвалу й показала на темні сходи. Потім дістала із сумки прозору трубку й струсонула її вміст. Очі обпекло рожеве світло. — Модифікований гриб.
Вистачить на кілька годин, — пояснила Ма й підняла хімічний ліхтар. — Старші Брати, здається, теж такими користуються. Внизу є генератор. Матимемо нормальне світло.
Вона пішла першою. Роки спуску до підвалу навчили безпомильно відшукувати сходинки. Але для Талавіра такий спуск був незвичним. Він похитнувся. Земля здавалася занадто спокійною після вічно рухливої повітряної Матері Вітрів. Нога зісковзнула, шукаючи опори. Він торкнувся спини Ма.