Станція закректала. З низької стелі побігла цівка іржі. Вони знову набирали висоту. Унизу почалася чергова руйнівна буря. До Спалахів вони були пиловими, а тепер несли смерть — суєр, речовину, що змінювала і вбивала.
Крізь кругле брудне вікно до маленької кімнати просочувалося сіро-рожеве світло, наче вони й справді були під водою. Талавір потягнувся.
— Ти справді віриш, що колись ця махина ходила по дну океана?
— Так! Я тобі вже сто тисяч разів казала. — Руф різко розвернулася і змусила його втиснутися в бортик. Прикручене до стіни ліжко було завузьким для двох. — Після того як наземну Матір Вітрів спалили засолені — нехай Двобог зжере їхні гнилі душі! — Гавен Белокун молитвою змусив підводний човен зависнути в повітрі. Завдяки йому навіть суєр не має над нами достатньої сили. У нас є ще п’ять хвилин. — Руф кінчиками пальців торкнулася його оголеної спини, певно, вважаючи, що кожен урок треба закріплювати сексом. У доторку відчувалася заздрість до його ідеального, не підвладного мутаціям тіла.
Руф маніакально боялася змін, які спричиняв суєр. Та вона помилялася. Попри те що Станція висіла в повітрі, суєр проникав навіть сюди.
За кілька місяців перебування на Матері Вітрів волосся на голові Руф змінилося на блакитне пір’я. Вона казала: «Це краще, ніж жерти мертвечину чи залишитися без шкіри, як деякі мутанти внизу. А зміни після першої дози сповільнюються». У це вірили на Матері Вітрів. Тому намагалися не схоплювати додаткових доз: не потрапляти під суєрну бурю та не залишати підводний човен.
Як показали численні експерименти з живими організмами, концентрація суєру на землі та в повітрі була різною. Якщо людину з Дешту підіймали на Матір Вітрів, то вона втрачала суєр. І це призводило до нових мутацій, іноді смертельних. Але це були лише загальні правила. Дехто не припиняв змінюватися й упродовж усього життя на Станції. Руф іще не знала, чи пощастило їй.
— Ти не змінюєшся. Так довго на Станції — і жодного прояву, — пробуркотіла Руф, проводячи пальцями по рельєфних м’язах Талавіра.
Він перехопив руку, підніс до губ і повернув на її голе стегно.
— Не тільки не змінився, але й прокинувся в чудовій формі, і це після кількарічної коми! Суєр мене любить.
Талавір спустив ноги з ліжка, витяг із купи одягу свій комбінезон і став одягатися. Іноді в кошмарах йому приходили спогади про перші години після пробудження. Вони були наповнені болем. І це дивувало, позаяк Талавір точно пам’ятав момент, коли почув голос Гавена Белокуна, розплющив очі й легко встав із ліжка. Він почувався прекрасно, немов проспав нормальну ніч, а не понад десять років.
Руф незадоволено хмикнула. А вже за мить водила тонкими пальцями по своїй шкірі. Темні від кни нігті вправно пробігли по сідниці, торкнулися западини під коліном і повільно поповзли внутрішньою поверхнею стегна.
Пальці мали мету.
Але Талавіру було не до того.
— Що сьогодні сталося? Я чув гупання. І ти не поспішаєш мене відпускати.
Руф в останній спробі вигнула спину, демонструючи западинки над сідницями, і потягнулася по одяг.
— Може, і сталося. Сфена зараз постійно на містку. Але мене не шукали.
Вона знає, що я пішла до тебе, хабібі.
«Бо ти маєш за мною стежити», — подумки закінчив Талавір, який розумів причину цікавості до нього. Він потрапив під суєр, роки проспав на Матері Вітрів, а потім прокинувся без жодної зміни, наче нічого й не сталося. Для науки він був цінний екземпляр. Талавіру не подобалася ця думка, бо він хотів, щоб у ньому бачили насамперед відданого Старшого Брата, воїна Двобога. Він розвернувся до Руфі і якомога спокійніше запитав:
— Знову напали на гуманітарний конвой? Потвори?
Офіційно люди в Дешті значилися зміненими, самі себе вони кликали засоленими, але рідко хто на Матері Вітрів називав мутованих інакше, ніж потворами.
— А-а-а! — Руф загрозливо помахала пальчиком.
Усі спроби Талавіра витягти з неї більше інформації наштовхувалися на цей жест. Замість одягатися, Руф підійшла до крихітного дзеркала, яке ховала за портретом лідера Старших Братів і живого пророка — Язика Двобога. Гріх самозамилування вважався одним із найсерйозніших, а тому дзеркала були заборонені.
— А я не скажу Белокуну, що ти порушуєш Догмат і чиниш харам, — посміхнувся Талавір і показав на блискучу поверхню.
Руф роблено посміхнулась у відповідь. Вона належала до Зіниць — служби розвідки Матері Вітрів, які мали нечувані свободи, порівняно з іншими Братами на станції. Зіниці могли фарбувати волосся й нігті червоною кною, проколювати вуха, носити яскраві хустки, неначе потвори з долу, і, що вражало найбільше, вживати юшан — наркотик із модифікованого суєром полину. Але навіть для неї звинувачення в гріховній любові до себе могли спричинити серйозні проблеми.