Талавір більше жартував, ніж погрожував, але Руф сприйняла слова за чисту монету.
— Щось сталося внизу. — Руф швидко сховала дзеркальце, напружила лоба й по складах вимовила незнайоме слово: — Ек-стра-ор-ди-нар-не. Перша Зіниця Сфена отримала повідомлення. Вони навіть посварилися з Белокуном. І це не через бурю. Звечора всі на вухах. Тільки я тобі не казала.
Талавіру хотілося дізнатися подробиці, але під стелею тривожно заблимав червоний вогник. Наближався час молитви.
Він нахилився до одягу, щоб передати його Руфі. Він не помилився в передчуттях. Щось сталося. Ось чому Белокун досі не викликав його на традиційну розмову. Із розхристаних кишень жіночого комбінезона із дзенькотом вивалився на підлогу різний дріб’язок. Руф заметушилася, кинулася збирати.
— І як вони постійно розстібаються?
— Легко, якщо нехтувати Догматом і не задраювати одяг на всі ґудзики. З іншого боку, як іще гарній жінці демонструвати якомога більше свого привабливого тіла? — Талавір підібрав зв’язку магнітних ключів, дістав з-під ліжка помаду й навіть повернув паличку юшану. Руф ледь устигла її сховати. З динаміків загриміли перші ноти гімну Двобога. Він лунав що кілька годин і був обов’язковим до виконання для всіх, хто перебував на борту підводного човна.
Талавір поблажливо похитав головою, спостерігаючи, як Руф осмикує одяг, поправив свій і затягнув:
Я Старший Брат, я гвинт Старших Братів, я пес Старших Братів.
Я воля Двоголового Бога і його Язика.
Старші Брати — перші з обраних. Ми — хранителі пам’яті, ми єдині знаємо правду.
Священний вогонь Двоголового Бога омиє землю, і кращі, сильніші повстануть на місці слабких і слабкодухих.
Старші Брати будуть усюди. Слався, Двобоже, і Язик твій.
Слався! Слався! Слався!
«Ми — хранителі пам’яті, ми єдині знаємо правду». Ці слова знову нагадали Талавіру про вранішній кошмар. Він подумав про Брата, який стріляв у нього в Шейх-Елі. Брат міг піти на Брата, тільки якщо зрадив Догмати, зрадив Двобога. Але хто кого зрадив під час тієї різанини? Чому його власний Брат прагнув його смерті? Чи була уві сні бодай дрібка правди? Гавен Белокун називав амнезію наслідком тривалої коми, а сни — фантазіями через посттравматичний шок. Талавіру не хотілося вірити, що марення були відгомоном реальних спогадів. І все ж ця думка не відпускала.
— Слався! Слався! Слався!
Руф полегшено видихнула. Наступний гімн прозвучить уже після полудня.
Вона забула про погрози Талавіра й ще раз підійшла до маленького дзеркала та спробувала вирвати синю пір’їну, що виросла занадто близько до брови. У цьому була вся Руф: переймалася зовнішністю більше, ніж власною безпекою. Але сьогодні все було не як завжди. Червоний вогник знову замиготів. З динаміка пролунало її ім’я. Це означало, що її викликали на місток до керівництва станції.
Жінка сіпнулася, ліктем зачепила дзеркальце, воно зірвалося й полетіло додолу.
Руф кинулася до скарбу. В її очах набубнявіли сльози. Губи беззвучно ворушилися.
Талавір підняв уламок і на мить затримав погляд на відображенні. Із дзеркала на нього дивилися темні вузькі очі. Жорсткі зморшки зібралися в кутиках. Він не впізнавав зображення. Заснув двадцятирічним, а прокинувся чужим дорослим чоловіком. Кома забрала роки та спогади, лишила божевільні сни про війну й відчуття втрати. Він не зможе стати істинним Братом, поки не зрозуміє, що з ним сталося.
Руф схлипнула. Вона досі була тут, і це повернуло Талавіра до реальності.
— Це лише скло. Кажуть, у потвор із долу дзеркал узагалі немає. І не тому, що в Дешті вони заборонені. Потвори бояться на себе дивитися. Ти ж не така. Ти не потвора. А пір’я додає шарму, — сказав Талавір те, що вона хотіла почути, і змусив її кинути уламки в смітник.
— Знаю, — крізь зуби проказала Руф. — Я не така дурна, як ти думаєш. Не така, як ти. Я не хочу вниз, я не хочу в Дешт.
— Чого ти думаєш, що я туди хочу? — відповів він, здивований словами Руфі. Коробочка з червоною кнопкою підстелеюзайшласяістеричнимревом.
— Ти бурмочеш це вві сні. Хочеш дізнатися, що сталося в Шейх-Елі?
«Скільки про це знає Белокун?» — подумав Талавір, відчуваючи гнів на самого себе за ці мимовільні одкровення. Руф доповідала не тільки Сфені, а й особисто очільнику станції. Коробочка знову повторила її ім’я.