А Зеник кожного ранку йшов будувати Нью-Йорк. Дорогою він купував каву і прямував до Нью Утрехту. Там, біля дитячого майданчика, приблизно о сьомій годині його підбирав розмальований мінівен.
Ґеник із Зеником пройшли платформою сабвею до кінця перону і стали чекати потяга. Це була звичайна бруклінська станція - Дев’ята авеню - з облущеною фарбою на стінах і поіржавілими трубами комунікацій. Було вітряно. І як завжди у жовтні, дощило. Бруклінське небо продірявленим решетом випускало дощ, як простуджений міхур сечу. При кінці платформи молодий щур уперто вовтузився з паперовою торбинкою біля металевої бочки для сміття, що не встигли вивезти за ніч, але на гризуна ніхто не звертав уваги. Поодинокі пасажири, чекаючи на потяг, дивилися, як мокнуть навпроти цементний завод і кілька дерев із табличками, які вказували на те, що це парк.
Станція була розташована на поверхні й відгороджена металевою сіткою.
- Завжди мусиш вибрати це довбане місце, - незадоволено сказав Ґеник.
Вони чекали на потяг у напрямку до Мангеттену.
Минуло півгодини відколи Ґеник із Зеником вийшли з будинку, але їх затримали поліційні авто, що перегородили Сорок другу вулицю. За поліцією примчалися кілька пожежних та швидких із госпіталю Маймонідес. У сусідньому будинку помер двадцятирічний наркоман, якого знайшли на сходах між поверхами. Люди повиходили і, незважаючи на дощ, мовчки спостерігали, як пожежники несуть на ношах покійника у целофановому мішку і закладають у швидку. Поки натовп іще не розсмоктався, біля того під’їзду з’явилася свічка і скромний букетик квітів. Такі ж двадцятилітні, як і той, що віддав кінці, табуном прийшли з околиць Боро-парку, запалили свічку і, вмостившись на припаркованих авто, поминали дружка, покурюючи марихуану.
Чайка, скрикнувши над колією, відлетіла в бік океану, а під колесами спалахнули іскри і пронизливо заскреготів потяг, що повертав у цьому місці.
- Ти думаєш, вона допоможе?
- Поможе - не поможе. Але спробувати можна.
Ґеник із Зеником увійшли до вагона, в якому від
людського тепла зсередини запітніли вікна. Здавалося, дощ заливав увесь світ. Китайці, як завжди, зайняли всі місця, тому Ґеник у рваних джинсах сперся об двері вагона.
- Китайози, - так він називав китайців, - завалилися, певно, на двадцятій Авеню. Ну, блін, всюди їх повно.
Він повернув своє масивне обличчя, всіяне гірчичним ластовинням, і забинтованою рукою протер рудий заріст. Зеник, вирівнявши лопатки, наче йому бракувало повітря, підтакнув, і в цю мить потяг прошмигнув у тунель, а за якийсь час в’їхав на станцію «Тридцять шоста вулиця».
Ця розмова відбулася, коли Лєшек із Ґеником у неділю, після шабасу, відчинили магазин. Власник Дейвід приходив лише у понеділок зранку, але протягом ночі хтось повинен був торгувати. Зазвичай Дейвід доручав цю відповідальну справу Лєшекові з Педром, але Педро прихворів, тому господар у п’ятницю через Лєшека переказав, щоби Ґеник о десятій вечора в неділю був у магазині.
Лєшек, який тепер сидів при касі на Дейвідовому стільці, сказав, що за тиждень поїде до Канади порибалити. Хоч сам він і не рибалка, але відірватися на канадських озерах нікому не завадить. Із Лєшекових слів виходило, що він майже тричі на рік перетинає канадський кордон і тиждень балдіє на озерах. Кілька його дружбанів із Торонто мають усе для хорошого відпочинку - авто, намети, вудки і навіть мисливські рушниці. «Якщо хочеш, можеш поїхати зі мною», - запропонував Лєшек.
У Ґеника не було ніяких паперів. Він так і сказав Лєшекові, що не може, бо ніхто його через кордон не пропустить.
- Лажа така... Я з того Торонто і приїхав до Нью-Йорка. Сам знаєш, до 11 вересня через той кордон можна було перегнати стадо буйволів - ніхто б і не помітив, - додав Ґеник.
Лєшекові було не видно Ґеника, бо той, пригнувшись, перебирав апельсини і викладав у дерев’яні контейнери.
- А ти не пробував легалізуватися? - позіхнув Лєшек.
Було уже після опівночі, і вони мусили про щось розмовляти, щоби не заснути. Бо хоч тут на Тринадцятій спокійно, але всяке може статися. Дейвід для таких випадків залишав Лєшекові сто баксів.
- Ніяк не вдасться - долинав з-за ящиків Ґеників голос, - у паспорті нема печатки про перетин американського кордону. Ніхто з адвокатів за це не береться.
- А знаєш, яка риба на тих озерах? - і Лєшек показав дволітрову пляшку кока-коли.
Близько третьої ночі вони вирішили перекусити, але не встигли. Навпроти магазину зупинилася пожежна з увімкненим світлом і пожежники відкрутили гідрант. Ґеник вибіг назовні, щоби позаносити вже викладені овочі, а вода, мов петарда, підсвічена вогнями пожежної машини, заливала вулицю і збиралася біля каналізаційної решітки, зносячи вуличне сміття. Один із пожежників зайшов до магазину і щось пояснив Лєшекові, і Лєшек переказав, що у пожежного відділку Боро-парку нічна перевірка гідрантів.