Чоловіка Сюзен - Пітера, який був старший за неї на тридцять років, три роки тому, після кремації, сини розвіяли у внутрішньому дворику. Кванеша була переконана, що буйні кущі підживлює сам Пітер, точніше, його попіл, що перейшов у землю. Найбільше була здивована заповітом Пітера Кванеша, бо вважала, що йому як адвокатові належалося краще місце для вічного спокою, ніж садок у внутрішньому дворику. Сюзен усе виконала, згідно із заповітом, і сини підкорилися батьковій волі. Відтоді Сюзен пильнувала, щоби Кванеша навесні висаджувала квіти і підживлювала кущі, а восени підстригала віття малини і барбарису, вириваючи з корінням однорічні рослини. Коли Пітер остаточно став землею, Сюзен подумала, що смерть - це можливість переконатися в існуванні Творця. Від цієї думки їй стало легше за
Пітерове теперішнє, яке було засипане чорноземом із перегноєм, привезеним Кванешою з Гоум Діпот. А відсутність Пітера в ліжку, в домі та в її житті Сюзен замінила спогляданням з веранди за чорними із зеленим відливом дроздами.
Сьогодні, вересневого сонячного дня, з раннього ранку покоївка поралася у внутрішньому дворику. Виривала з корінням засохлі весняні квіти, обкопувала кущі троянд, обтинала малинове і барбарисове віття. Кванеша почула по радіо, що незабаром із Атлантики прийдуть затяжні дощі. Зміниться напрям вітру, від якого ще дужче баламкатиметься підвішений на металевий гак дерев’яний вітрячок, до тріскотіння якого звикли навіть дрозди. А Сюзен знала, що птахи зникнуть задовго до перших снігів. Тому вона годинами сиділа у плетеному кріслі. Дивилася на дроздів, відчуваючи своє поламане тіло і біль у кістках. З відхилених на веранді дверей їй чути, як Кванеша товчеться на другому поверсі, протираючи там підлогу або збираючи зі стін павутиння. Сюзен, накрита коцом із верблюжої шерсті, дрімає. А ближче до обіду Кванеша принесе їй склянку помаранчевого соку і сама сяде у таке ж плетене крісло. Вони питимуть сік і балакатимуть. Кванеша, з якою Сюзен зжилася від часу переїзду з Пітером до Парк Слоуп, майже тридцять років тому, мешкала у двох горішніх крихітних кімнатках з кухнею та власним входом.
- Залишилося кілька кущів - завтра, думаю, закінчу, - сказала Кванеша до Сюзен.
- Посидь, - попросила Сюзен.
За якусь мить Сюзен сказала, що їй хочеться до ліжка, бо тут занадто вітряно. Кванеша допомогла їй встати з крісла і притримуючи двері, провела з веранди у будинок.
Після автомобільного випадку, коли Сюзен, яка поверталася від приятельки з Філадельфії, витягли зі сплющеного «Інфініті» і гелікоптером перевезли до госпіталю, молодший син Йоахим намовляв продати будинок.
- Якщо тобі таке важливе це місце, на якому розсипано батьків попіл, то візьми з собою у вазон жменю цієї землі.
- У моєму житті занадто багато втрат.
- Цей будинок стає заважкий для тебе, мамо.
- Він тримає мене при житті. А що робити з Кванешею? Куди піде вона?
- Не знаю.
Будинок ще не продано. Йоахим, син Сюзен, переконав її, щоби завчасно підготуватися до переїзду. В неділю він приїжджав зі своєю дружиною. І вони енергійно пакували книжки, обгортали папером підсвічники, знімали зі стін картини. Було видно, що це приносить їм неабияке задоволення. І Сюзен розуміла чому. У пачках посеред вітальні було вже спаковано всі книжки. Син із невісткою оголили книжкові шафи в бібліотечній кімнаті, а Сюзен домовилася, що по них приїдуть із німецької бібліотеки. Рояль «Стейнвей» заповіла церкві. А частину меблів, які вона з Пітером купувала у Франції, а дещо підкуповувала в антикварних крамницях Нью-Йорка, син продавав через крейґліст. Велике дерев’яне крісло, декороване рослинним орнаментом і виноградними китицями, Сюзен за будь-яких обставин залишала собі, хоча сидіти на ньому було незручно. Колись продавець крамнички запевняв Пітера, що це дев’ятнадцяте століття. Картини у дорогих рамах, що їх Пітер скуповував по французьких провінційних галерейках, іще обіцяв подивитися експерт. Сюзен залишала собі велику картину, морський пейзаж Василя Кричевського, привезену з Венесуели. Картина була власністю її батька. І ще віолончель.
Виростала Сюзен у родині скрипкового майстра. Навіть якби вона виростала в родині бруклінського бакалійника, все одно дитинство залишається теплим спогадом на все життя. Батько винаймав майстерню на дванадцятому поверсі Карнеґі-Гол. А її мама, Ґертруда, німкеня з рудим волоссям і рясним ластовинням на лиці й руках, вела справи свого чоловіка. З дитинства у Сюзен сиділи у голові, наче птахи у гніздах, німецькі й українські слова, які вона плутала, розмовляючи то з мамою, то з батьком. Англійські прийшли до її свідомості пізніше, коли Ґертруда найняла домашню вчительку англійської - студентку Колумбійського університету, але швидко її позбулася.