Я стенув плечима. Кава була смачна. Табакі був смішний. Лорд тримався як приятель. Я розслабився, більше не чекаючи від них свинства, і вирішив, що нічого страшного не станеться, якщо скажу правду.
— Мене виключили, — зізнався я. — Загальним голосуванням. Послали клопотання Акулі, й він дав згоду. Тепер переведуть в іншу групу.
Візочники четвертої дружно відставили свої філіжанки і перезирнулися.
— Куди? — завмерши від цікавості, запитав Шакал.
— Не знаю. Акула не сказав. Стверджує, це ще не вирішено.
— Скотина, — процідив Лорд. — Як скотина живе і помре по-скотинячому!
— Єй-єй, постривай! — Табакі наморщив чоло, блискавично прикинув щось в умі та втупився в нас очима, що враз округлилися. — Або до нас, або в третю, — заявив він. — Інакше не виходить.
Вони з Лордом знову перезирнулися.
— Я також так думаю, — сказав я.
Якийсь час ми мовчали. Кріль, вочевидь, обожнював саксофони. Із магнітофона за стійкою без перерви долинали їхні жалібні звиски. На протязі хилиталися китайські ліхтарики.
— То ось чому тобі знадобилася «Місячна дорога», — пробурмотів Табакі. — Тепер зрозуміло.
— Кури бери, — промовив Лорд співчутливо. — Чому ти не куриш? Табакі, віддай йому сигарети.
Шакал неуважно подав мені пачку. Пальці у нього були тонкі, наче павучі лапки, і жахливо брудні.
— Так, — сказав він мрійливо. — Або так, або перетак. Або ти дізнаєшся, якого кольору сльози у Стервожера, або ми всі побачимо, як ридає Лері.
— По-твоєму, Стервожер заплаче? — здивувався Лорд.
— Звісно. Ще й як! Уголос! Як Морж, котрий поїдає устриць.
— Тобто він мене з’їсть, — уточнив я.
— Жаліючи, — запевнив Табакі. — У нього в принципі ніжна і вразлива душа.
— Дякую, — сказав я. — Це дуже тішить.
Шакал не був глухим. Він почервонів, винувато шморгнувши носом.
— Ну, взагалі-то я так… Перебільшив я трохи… Люблю лякати людей. Він і справді непоганий хлопець. Тільки зовсім трішечки схибнутий.
— Ще раз дякую.
— А знаєш, можна запросити його до нашого столика! — осяяло зненацька Табакі. — А що? Непогана думка. Познайомитеся ближче, поспілкуєтеся… Йому сподобається.
Я стривожено роззирнувся. Стервожера в Кавнику не було. Я точно це знав, але в якийсь момент перелякався, що помилився, що він з’явився, поки я не дивився навсібіч, і зараз Шакал запросить його зі мною знайомитися.
— Ну чому ти так смикаєшся? — дорікнув мені Табакі. — Я ж сказав, він хоч куди. До нього відразу звикаєш. І взагалі — його тут немає. Я мав на увазі, покликати через Птахів, — він кивнув у бік сусіднього столика, де двійко кислолицих у жалобі грали в карти.
— Годі вже, Табакі, — втрутився Лорд. — Дай спокій Стервожерові. Наші шанси на новенького набагато вищі, ніж у третьої, так що раз уже тобі так припекло, клич Сліпого.
Табакі почухався, покрутився, схопив з таці булку і, гублячи шматочки та крихти, моментально її проковтнув.
— Чорт, — сказав він з повним ротом. — Я так хвилююся… — він підібрав усе, що впало, і заштовхав услід. — Страшенно хвилююся! Невідомо, як реагуватиме на все це Сліпий…
— Відомо, — перебив його Лорд. — Ніяк. Коли це він хоч на щось та реагував?
— Це так, — знехотя погодився Табакі. — Практично ніколи. Щоб ти розумів, — підморгнув він мені, — наш ватажок — довгих йому років ватагування — сліпий як кріт, і з реакціями у нього проблеми. Зазвичай він усе делегує Сфінксові. «Відреагуй, будь ласка, замість мене», — каже він. Так що бідолаха Сфінкс уже багато років реагує на все за двох. Може, через те й полисів. Адже це вкрай обтяжливо.
— То він не завжди був лисим? — здивувався Лорд.
Табакі кинув на нього нищівний погляд:
— Що значить «завжди»? Від народження? Може, він і народився лисим, але повір мені, на момент нашого знайомства Сфінкс був дуже навіть патлатий!
Лорд сказав, що не може собі цього уявити. Табакі відповів, що Лорд завжди мав проблеми з уявою.
Я нарешті закурив. Від чудасій Табакі кортіло розреготатися, але я боявся, що сміх прозвучить істерично, тому стримувався.
— Ага! — пригадалося нараз Табакі. — Ти ж похресник Сфінкса, я й забув! Бачиш, як усе пречудово складається! Раз ти його похресник, він відреагує на тебе, наче рідна мати. Що ще треба для щастя?
Я сумнівався, що для щастя мені потрібний лисий ябеда Сфінкс у ролі матері, й так про це і сказав.
— Даремно. Цілком даремно, — образився Табакі. — Зі Сфінкса виходить непогана мати. Повір.