І в чорних нічліжках вони таємниче,
знаходячи в цьому умовний знак,
вивчають печальні дівочі обличчя
і курять справжній дорослий табак.
І в їхній чіпкій повільній розмові,
в їхніх жорстоких дитячих серцях
стільки злості й стільки любові,
ніби спокою у мерцях.
Можливо, колись твердий, ніби гравій,
час, що між ними зараз трива,
і з їхніх ламаних біографій
буде складати нові слова.
Можливо, невидимі і примарні
в тумані, який пливе догори,
солдатами щойно сформованих армій
вони ще ставатимуть під прапори,
і злість, із якою весь час виростали,
будуть мов зброю в руках нести,
рвучись на карпатські глухі перевали
й займаючи сірі балканські хребти.
І найхоробріші в їхніх загонах,
ті, що похмуро мовчать, ідучи,
ще будуть вішати на балконах
ворожок, шулерів і циркачів.
Ще буде рватися під катеринку
роз’ятрена дезертирська душа,
і можна буде купити на ринку
хліб і набої до калаша.
І в ночі витишені і серпневі
зростатимуть часу ламкі хребці,
і ластівки літатимуть в небі,
і риби плаватимуть у ріці.
2008
«Радість — це те, що дається з боєм.»
Радість — це те, що дається з боєм.
Ні краплі смутку, ні краплі сумніву.
І я колись стану простим китобоєм,
і запишусь на норвезьку посудину.
І я колись знатиму корабельні секрети,
матиму жили, від праці здуті.
Для мене горітимуть червоні комети
в зеленого неба в’язкому мазуті.
Впливши колись у хвилі безкраї
в сірому светрі грубої в’язки,
я гнатиму втомлені китові зграї
від пляжів Японії до Аляски.
І чорні кити, рвучись на свободу,
не вірячи, що їх можна дістати,
падатимуть із небес у воду,
наче підбиті аеростати.
Колись це завершиться п’яним застіллям.
А поки я сплю на залізній шконці,
і гріюсь вночі у вагонах з вугіллям,
і граю в трамваях на губній гармоніці.
І життя моє котиться, ніби колесо,
не маючи жодного інтересу,
солодкими яблуками по укосу,
теплими хвилями на Одесу.
2007
«Це історія, що трапилася якось із китайцями…»
Це історія, що трапилася якось із китайцями,
із утікачами, що живуть на автостанціях,
в підвалах, по вокзалах, на батутах у спортзалах,
на товарі у контейнері і на соснових нарах.
Кожному китайцеві, що виїхав з Китаю,
але всяке слово Мао береже і пам’ятає,
складно уживатися щодня з капіталізмом,
із народним, інородним, видатним алкоголізмом.
І найстарші із китайців порішили більш не паритись,
й взяли собі у складчину розйобаний «Ікарус»,
в салон напакувавши задля виїзду з країни
садовини, городини та іншої мівіни.
І ось вони вкладаються між торбами картатими,
і рухаються сторожко осінніми Карпатами,
за чорною пітьмою, за господньою сурмою,
за райською, угорською, смурною шаурмою.
Їдуть
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта,
триста китайців добу до Будапешта —
перші вже на місці, підтягнуться і решта.
І в кожного китайця є душа його непрощена,
і сниться йому сонячна республіка Угорщина
з полями і тополями, фіатами і опелями,
соплями, рублями і солодкими коноплями,
з побудками і дудками, з фінансовими мутками,
з дешевими, кошерними, страшними проститутками,
з відкритими кордонами, циганськими баронами
і майже ще не вживаними польськими гандонами.
Два сонні водії вже третю ніч про щось шепочуться,
і в сутінках волочаться, і п’яно заморочуються,
криво посміхаючися кожному китайцю,
які їм влаштували тут китайську окупацію,