їх виводили
швидко заганяючи з вулиці
в нутрощі чорних автомобілів
так що деякий час вони ще дихали тим киснем
киснем будинку тамуючи його в шлунку
намагаючись не випускати з себе ні краплі свободи
ні краплі істерики
тоді коли ти захочеш розподілити слова
на ті що хоч раз вживав і ті яких не торкався
ти мусиш відчути цю тишу яка розрива
нічну серцевину — вимучена кругова —
кожного разу скільки б сюди не вертався
тому що колись давно шматки гарячих лексем
холонули тут в ротах забиваючись страхом
і той чоловік із обважнілим лицем
з чорним записником і простим олівцем
лишав по собі тільки тишу що падала мертвим птахом
просто існує такий різновид споруд
в яких ця остання межа особливо похмура
де надто неглибоко пекло і русла підземних руд
де час виступає ніби вугілля крізь ґрунт
де починається смерть і кінчається література
1999
«березень у циганських районах…»
березень у циганських районах
синя олійна фарба на стінах шкільних їдалень
ще вві сні у жінок шкіра тепла й солона
і підіймається дим шляхами систем опалень
циганські родини останні згустки шанхаю
приносять додому харчі і збіжжя готове —
строкаті густі килими які вони розпинають
цвяхами на голих стінах ніби тіло христове
легкі наркотики отче що ростуть на їхніх городах
русла які вони правлять на передмістях
усе замішано мудро на свіжих розталих водах
на втоплених перехрестях і добрих вістях
цим чеканням і сміхом столоченою травою
порнографічним світлом на тихих дитячих обличчях
тримається небо рухається низько над головою
оббиваючи гнізда і гостре нічне паліччя
втрачаєш відлигу наче важливу ланку
навіщо тобі ці смутки які ніхто не поверне
ще дивиться богородиця як до самого ранку
в крихкій березневій тиші ростуть конопляні зерна
1999
Музика для товстих
юрій андрухович в цьому притулку для літніх
сварливий сімдесятирічний письменник
автор напівзабутих детективів
доглянутий містом і профспілками
він — із купою старечих заморочок
з нетлями у кишенях піжами
з фенечками на жилавих зап’ястях
з бритвами і виделками посеред кімнати
переводить стрілки годинника на зимовий час
віддихується слухає голос за кадром:
салман рушді — індієць
юрій андрухович — українець
якщо ти не схибив
поезія твого народу зрозуміла іншим
без перекладу
навіть коли тобі на це насрати
тридцять років без війни
тридцять років без майбутнього
тридцять років старої музики
писання в порожнечу
країна з аграрним драйвом
ось вони твої валізи
твої нирки
твоя література
коли тобі минає 64
і коли кров пригальмовує щоби подумати
куди їй далі бігти
в цьому місці
так саме
в цьому місці
швацька машина всесвіту ридає до ранку
крутить свої замучені механізми
не зупиняючись
ні на мить
і ось приходить ранок під вікна притулку
і небо коричневе після дощу
і риби на пательні лежать ніби
коханці на розпеченому серпневому ліжку
і юрій андрухович якого тут всі знають в обличчя
переглядає вчорашні газети і
підкреслює маркером свої прізвища
підкреслює думки що йому сподобались
підкреслює імена померлих друзів
підкреслює цікаві радіопередачі на наступний тиждень