зграя слів і натовп перехожих
таке дахау лишається від цілого покоління
і вже виходячи на сніданок
пізніше
помічає ніби між іншим:
тепле повітря
сухе повітря
шкода лишень що немає птахів
утім їх ніколи і не було
в цьому бараці
1999
Готель Харків
декадансовий оркестр кінця сімдесятих
який з усіма своїми утробними колонками і
краденим репертуаром працював у готелі харків
блиск і ропа підгниваючої системи
це ніби зачитані студентські журнали
які пам’ятаєш іще з дитинства
сутінки країни тепле дихання ЧК
і провінційний харків з його абрикосами і заточками
тепер ми спимо разом у цій кімнаті
і не чуємо оркестру
лише солодкий запах телефонних слухавок
лише білі згустки жувальної гумки
приліплені кимось до столу звисають немов кажани
старі музиканти ті які вижили
ниють тепер жмотяться з першого-ліпшого приводу
час просто ламає всім карки
без жодних питань
без жодних жодних питань
ах ця партизанська війна яку вели
хтось ще і досі вірить чекає вістей
вона і тепер виступає тихо з імли
і маркером болю торкає сплячих дітей
і сонце без руху лежить собі на горбах
трішки вище від ластівок і дротів
і той хто захоче іти по наших слідах
слідів не знайде хоч як би того хотів
так так переконуєш ти —
джімі гендрікс цей старий пройдисвіт
насправді він був етнічний українець
так тато єврей мама мулатка —
навчалася на підготовчому факультеті
виїхав в еміграцію ще до першої єврейської хвилі
вже там деградував морально і фізично
відбився від громади вийшов із пласту
ти що не віриш?
записав кілька номерних альбомів
захлинувся своєю блювотою
потонув у власному гівні
всі ви українці такі
холодне начиння часу облич і речей
ображені пам’яттю свідки розмиті загати
це ніби ріка що невпинно тече і тече
незалежно від того чи будеш ти перепливати
і зрілість мов дівчинка-підліток яка без мети
запізнюється зникає і не говорить йому
яка вже знає що можна і не прийти
проте ще не знає чому
велкам ту зе готел харків
потяг який прибуває на мирні переговори
ми забиваємо собі голови всіляким мотлохом
завжди з тобою ці голоси в коридорі
завжди з тобою ці дотики порожнечі
важкі підмурівки світу чорні опори
вона подовжила термін перебування
вона і далі чекала на кореспонденцію
лиши адресу маєш де записати?
готель харків до запитання
але ніхто-ніхто
ніколи і ні про що
так і не запитав
1999
«Навіть якби ти покинула ті місця…»
Навіть якби ти покинула ті місця,
в яких народилась і де лишалась чекати,
де формувались риси твого лиця
і починались географічні карти,
навіть якби ти вживала чужі слова,
торкалась чужих плечей і чужих простирадел,
і навіть звідтіль, куди мало хто заплива,
не поверталась, хоч хто би тобі не радив,
навіть якби ти тікала від власних слідів,
від власних снігів на подвір’ї і сонця в ринвах,
якби уникала присмерків і холодів,
приспавши чужих кошенят на своїх колінах,
ти би примчала, всупереч всім листам,
назад — де високі дими і гарячі стіни,
напевне знаючи, що навіть там
ти його не зустрінеш.
2000
Петеу
ця молодість початку дев’яностих
щасливо — говорять вони — до наступного року
господь копається в давніх блокнотах
з якими постійно має мороку
знаходить у списку твоїх знайомих вагається омина
й викреслює їх імена