вона ще не може просто померти
зализує рани наче конверти
чистить зуби мов табельну зброю
і засинає поруч з тобою
1999
Поруйнування Єрусалиму
(Лицарська поезія)
Лицарство прагне воєн.
Лицар вдягає збрую,
важчу за нього вдвоє,
що, власне, його не турбує.
Лицар кохає неню,
має право на працю —
відрубувати полоненим
руки, ноги чи яйця,
робити замахи, змови,
ставити церкву шпилясто.
Натомість не має змоги
займатись, наприклад, блядством
на службі або в гешефті
кохатись. Лицарю гоже
минати спокуси дешеві,
на царство чекаючи Боже.
Лицар людина вільна.
Попри можливі страти
постійно встряє у війни,
щоби надерти сраки
маврам чи пак арабам.
Залізом прикривши сподні,
лицар прямує радо
на Схід, за гробом Господнім.
Де-небудь в країні теплій,
на прю стаючи, мов до праці,
він потерпає в пустелі
від спраги та мастурбацій.
Молитву співаючи Богу,
в’їжджає врешті в долину.
Тримає вперто облогу
під стінами Єрусалиму.
Далі — питання часу.
А час приносить утіху —
в місті вмирають часто
настільки, наскільки й тихо.
Дохнуть, мов зловлена риба,
слабнучи від нудоти.
Ще деякий час потрібно
тримати облогу, аж доки
місто відчує втому.
Лишаться тільки каліки.
В місто ввійти, а потому
чинити розбій, оскільки
життя, воно, як намисто —
не варто шукати початок.
Три дні грабувати місто
або гвалтувати дівчаток
чи хлопчиків. Справа смаку
та досвіду. Лицар має
свободу вибору. Many
роздерто. Знамено має
на вітрі. Ясніють далі.
Та лицаря в самий розпал
посеред мертвих кварталів
раптово проймає розпач.
Тож лицар скидає лати
і лицарю перед Богом
глибоко поїбати
щодо наслідків цього.
Його ридання гарячі,
він гнеться під часу плином,
і повзає навкарачки
спаленим Єрусалимом.
Кигиче, Месію кличе,
сипле прокляття й погрози.
І сірим його обличчям
стікають брунатні сльози.
1994
«Вирощено і нищівно…»
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощами.
Підпис, місце печатки,
Виводиш, наче харизму,
блаженні першопочатки
східного сепаратизму.
Коли літає, померши,
радіо над домами,
і березень, як уперше
обступає димами.
Я бачив твої падолисти,
ту ніч, що тебе огорне
там, де високі під’їзди,
мов застуджені горла.
З полісу, з небокраю
тягнеться довга вервиця,
і ця панорама, я знаю,
вона ще тобі озветься
луною в порожній шахті,
листям у водостоці,
в жованому ландшафті,
у пташиному оці.
1999
Переваги окупаційного режиму
1
В один із днів повернеться весна.
З південних регіонів батьківщини
потягнуться птахи і голосна
свистулька вітчизняної пташини
озвучить ферми і фабричні стіни,
і грубий крій солдатського сукна,
і ще багато всякого гівна.
2
Але печаль сідає на поля.
Нужда голімі розправляє крила,
докіль поет тривожно промовля:
я є народ, якого правди сила;
цю жінку я люблю, вона просила.
3
Сумна країна у години скрут.
Блукає міщанин поміж споруд,
з усталеним природним артистизмом
говорить, і його словесний труд
повніє нездоровим еротизмом
і побутовим антисемітизмом.