Сльози нестримно потекли її щоками. Амая ледь чутно прошепотіла «ні» і заридала з невимовним сумом та відчаєм. Хуан був приголомшений. Він ніколи не бачив свою дівчинку в такому стані — зазвичай вона тихенько плакала, не привертаючи уваги. Її зітхання і голосіння стривожили медсестер, які хутко прибігли до палати.
— Що ви зробили з нею? — запитала одна з них, суворо позирнувши на Хуана й відштовхнувши його до підніжжя ліжка.
— О господи! Нічого я не робив! — ображено відказав Хуан. — Річ у тім, що. — спробував пояснити він, — її собака помер.
— А ви не могли дочекатися слушної миті, аби повідомити їй про це? Чоловіче, ви маєте дбати про неї!
«Чоловіче» пролунало як лайливе слово. Найбільше його зачепило те, що жінка нагадала йому, що він — батько Амаї — мав дбати про неї.
— Вам час іти, — мовила друга медсестра спокійнішим тоном.
— Дозвольте мені хоча б попрощатися з нею, — заблагав він.
Жінка кивнула, тож Хуан підступив до ліжка збоку.
Амая все ще плакала, але бурхливий потік сліз змінився слабенькою річкою, що струмувала зі стулених очей, які вона прикривала вільною від голок рукою.
— Maitia[19]... я маю йти, — прошепотів він.
Амая розплющила очі. У них не було докору. Дівчинка здійняла вільну руку, жестом просячи батька обійняти її. Вона завжди любила його. І збиралася сказати йому про це...
Сповнений любові й печалі, Хуан схилився над нею і почув її тоненький голос:
— Тату, там була мама. Вони з тим чоловіком чекали на.
Хуан випростався, звільнившись від її обіймів. Очі були широко розкриті, серце несамовито калатало від лихих передчуттів невідворотної біди. Він знову опустив голову і прошепотів їй на вухо:
— Амає, нікому не кажи. Якщо ти мене любиш, мовчи. Нікому не кажи.
Вся любов, що її вона відчувала як тоді, так і завжди, міцно стиснула їй груди. Слова, що мали передати багатство її почуттів, померли всередині, пристали до голосових зв’язок, перетворившись на болісний спогад. Неспроможна вимовити жодного звуку, дівчинка кивнула, і ця мовчанка стала останньою батьківською таємницею, яку вона зберегла, і водночас причиною охолодження її любові.
Хуан відчув дотик щоки Амаї. Вона ствердно кивнула.
Коли він підвівся, дівчинка вже не плакала.
Вона дивилася йому прямо у вічі. Хуан інтуїтивно збагнув, що саме таким буде обличчя дорослої Амаї — серйозним і рішучим. Засоромившись, він відвів погляд і рушив до виходу.
— Agur, maitia.
Амая не відповідала три секунди. Коли вона заговорила, Хуан зрозумів, що вони прощаються навіки.
— Agur, aita.
Енґрасі чекала на нього за перегородкою. Хоча жінка не чула жодного слова, вона пильно стежила за кожним жестом брата й племінниці. Хуан зупинився поблизу неї, не піднімаючи голови. Він тихо проливав сльози.
— Вона плакала через Іпара? — спитала Енґрасі, навіть не глянувши в його бік.
— Так.
— Ти ж не сказав їй?..
— Ні, звісно ні, — образився він. — І ти ніколи не розповідай їй.
Енґрасі кинула на нього гнівний погляд. Він знову опустив голову.
— Яким нелюдом треба бути, щоби розповісти дівчинці, що хтось випотрошив її собаку і повісив на дереві біля узлісся?
Хуан не відповів. Він заливався слізьми. Енґрасі з відразою відвернулася.
— Я вивезу Амаю з Елісондо.
— Так, — погодився він.
— Ти не зрозумів мене. Амая не повернеться до Елісондо. Щойно її випишуть з лікарні, ми поїдемо звідси.
Хуан кивнув.
— Відвези її подалі. Гадаю, Памплона не годиться. Хай їде... Я дам тобі грошей. От тільки ніколи не кажи мені, де вона перебуває. Я — слабка людина, Енґрасі. Якщо Росаріо довідається.
70. Скрипка Міка
Болота
Середа, 31 серпня 2005 р.
Джонсон повернувся разом із Буллом і Шарбу. Дюпре не змусив їх довго вмовляти себе.
— Ми знайшли його. Диригент — це Мартін Ленкс. Його нинішнє ім’я — Роберт Девіс. Працює інспектором в Американській страховій асоціації. Виїжджає на місця, де сталося стихійне лихо. Влаштувався на цю роботу за пів року після того, як розправився зі своєю першою родиною у Медісоні. Оформляючи страхові поліси, він здобував доступ до всієї інформації про ту чи іншу родину — кількість членів, особи, що постійно проживали в будинку, наявність зброї, вік, нещасні випадки, судові позови, кримінальна відповідальність за дрібні злочини. Він отримував усі дані з перших рук, а потім, аналізуючи їх, доходив певних висновків щодо поведінки тих людей і виносив їм вирок. Наразі Ленкс мешкає у Техасі зі своєю новою родиною, але вісім місяців тому перебував у їхньому будинку в Ґальвестоні, що знаходиться по сусідству з маєтком Ендрюсів. Саме тоді дружина сповістила його, що чекає на третю дитину.
— Добрий самарянин, біс би його брав, — прошепотів Шарбу, дивлячись на Амаю.
Дюпре провадив далі:
— Він має сина та доньку. Дівчинку звуть Мішель, і вона грає на скрипці. Цим інструментом він скористався, аби перетворити вітальню Ендрюсів на концертну залу. Саласар мала рацію. То був його перший злочин, скоєний імпульсивно та ірраціонально. Та він не зважав на ризик. Його світ розлетівся на друзки, щойно йому повідомили новину про третю дитину. Попереднє життя відтворювалося до найменших подробиць. На його думку, вбивство Ендрюсів було обґрунтованим, оскільки неслухняний сусідський хлопчик, який засмучував батьків, потоптав його сад.
— Козел, — буркнув Шарбу, не в змозі стриматися.
— Він заплатив бригаді прибиральників, аби бути певним, що на місці події не лишилося жодних доказів. Неважко уявити, про що він думав, коли Джозеф зізнався йому, що зателефонує до поліції. Та ще й його донечка могла сказати, що скрипка, де було надряпано її ім’я, десь загубилася.
— Ленкс прокрався до будинку і забрав інструмент до повернення криміналістів, — докинув Джонсон.
— Чому він не зробив цього раніше? Було дуже небезпечно використовувати скрипку власної доньки, — здивувався Булл.
— Ленкс схибив. Поквапився через те, що перехвилювався, дізнавшись про вагітність дружини. Йому стало ясно, що минуле наздоганяє його. Він убив знайомих із сусіднього будинку — типова помилка новачків, непереборне бажання, що дозволяє вистежити й спіймати злочинців такого штибу. Пам’ятаєте теорію географічного профілювання Кантера, що пояснює поведінку серійних убивць? Нещодавно на неї послався агент Емерсон.
— За два дні дружина Ленкса має народити в Техасі. Ми з Саласар вважаємо, що він трохи затримається у Нола, а потім повернеться додому і вб’є їх.
— Час їхати. Наша робота в Новому Орлеані закінчена, — сказав Джонсон.
Дюпре на секунду відвів погляд, перш ніж мовити таке:
— Шарбу, Саласар і ви вирушите до Нового Орлеана, щоби знайти й зупинити Ленкса. У разі необхідності поїдете за ним до Техасу й заарештуєте в його власній оселі. Ми з детективом Буллом залишаємося. Треба виконати одне завдання.
Амая помітила, що Булл весь час стояв, втупившись поглядом у землю. Вони з Дюпре заздалегідь домовилися про все.
Джонсон покосився на Амаю та Булла.
— Агенте Дюпре, за всієї поваги до вас маю зауважити, що Саласар — тимчасова агентка, а Шарбу навіть не працює у ФБР. Не ображайтесь, — мовив він до Білла.
— Правда не може образити.
— Саласар нічим не поступається найкращим агентам, з якими ви працювали. Що ж стосується Шарбу, — Дюпре підморгнув детективу, — він уродженець Нола і врятує вашу шкуру, адже знає це місто як ніхто інший.
Джонсон хотів заперечити, але Дюпре повів далі:
— Я мало чим допоможу вам. Вчора я мало не помер, а сьогодні знову ослаб після виснажливої поїздки до маєтку. Боюсь, що знахарю доведеться продовжити моє лікування. Булл залишиться, і ми продовжимо розслідування «справи Самеді», що охоплює чимало нерозкритих злочинів, викрадень, збройних нападів... У тій кімнаті лежать шість мертвих дівчаток і троє випатраних чоловіків. Ми повернемося до міста разом із сестрами Джейкоба, коли це буде безпечно. У жодному разі я не залишу їх тут, але було б нерозумно везти їх до Нового Орлеана зараз. До того ж знахар хоче провести поховальну церемонію для Медори, ритуал, який він називає «прощанням із тілом». Щось на кшталт похорону, що дозволить їй остаточно померти й знайти вічний спокій. Ми з Буллом вважаємо, що маємо бути присутніми; врешті-решт, ми знали її рідних і почасти несемо відповідальність за те, що трапилося з нею: якби ми врятували її, все було б інакше.