Те, що дають люди, які люблять тебе. Усе залежить від їхньої мети.
— Від мети?
— Дарувальники можуть мати різні наміри. Дехто прагне завдати шкоди, а дехто — захистити. Утім, я певен, що тобі не варто хвилюватися. Ця річ уже довела свою ефективність для підтримання функцій серця.
— Якщо амулет захищав серце Дюпре, що б сталося, якби він не тримав його при собі? Твої прогнози?
— Хтозна, — знизав плечима він.
Скрививши рота, Амая оглянула мішечок і сунула його під футболку.
— Я не вірю в амулети.
— Чому ж ти тоді його носиш?
— З цієї ж причини я носитиму дракона, подарованого Джейкобом.
Я визнаю силу чужих вірувань. Завдяки твердим переконанням люди створювали та знищували імперії. Можна сказати, що тип, якого ми переслідуємо, теж має стійкі переконання, хоча й на психопатичній основі. Однак його вірування є непохитними.
Шарбу задумливо дивився на неї.
— Ти дуже розумна, інспекторко Саласар.
— Отже, я знову стала «інспекторкою Саласар»? Я думала, що твої компліменти «розумній жінці» — частина методу Шарбу.
Він приклав руку до серця, прикидаючись ображеним.
— Метод Шарбу? Ти думала, що я дотримуюсь певної тактики?
— Власниця готелю розкусила тебе в перший день. Вона сказала, що ти — «наречений для всіх».
— Можливо, я був ним раніше, але зараз я гадаю, що сестри Джейкоба мали рацію. Я чув вашу розмову.
Він обхопив руками її талію, милуючись контрастом між його бронзовим тілом та її білосніжною шкірою.
— Тобі не здається, що ми — красива пара?
Вона не відповіла.
— Я щирий з тобою. Я справді так вважаю. Але ти, напевно, вже здогадалася, адже наділена загадковим даром читати чужі думки й передбачати вчинки інших людей.
— Я не наділена ніяким даром, — усміхнулась вона, згадавши слова Дюпре про те, що вирізняло її з-поміж усіх.
— Звідки ж ти тоді знаєш, що наш маніяк досі перебуває у Нола? Звідки ти знаєш, що він ще не поїхав?
Вона сіла на край ліжка й замислилася.
— Для нього часові проміжки не менш важливі, ніж конкретні дії. Ленкс чекав вісім місяців, відколи дізнався, що його дружина чекає на третю дитину. Упродовж певного періоду він плекав надію, що йому вдасться обдурити долю, сподіваючись на викидень або якусь біду, що стала би для нього подарунком небес, виявом Божої волі. Він репетирував злочин із сім’ями, що, на його думку, заслуговували на «спасіння» так само, як його власна родина. Утім, він не поспішатиме, тому що надає суттєвого значення дотриманню всіх без винятку правил, виконанню всіх без винятку ритуалів. Якщо Ленкс діятиме інакше, то розцінить свій вчинок як убивство.
— Хіба його вчинки не є вбивствами?
— У його картині світу — ні. Він психопат. Вважає сім’ю невдалим експериментом, піддослідним кролем, якого можна знищити й викинути на смітник, а потім спокійно розпочати все з чистого аркуша. Типовий психопат, описаний у психологічній літературі.
Проте він твердо вірить у деякі речі, і це перетворює його на фанатика. Ось чому не варто недооцінювати силу чужих вірувань. Найбільш імовірно, що Ленкс залишився тут: це місто — пишний бенкет для вбивці. Його влаштовує, що тисячі будинків зруйновані бурею. Буде нескладно знайти родину з необхідними характеристиками й продовжити «репетицію». Час майже вичерпано. Наближається момент істини. Мені здається, що він нервується через своїх рідних і відтягуватиме повернення до останнього. Йому не хочеться бути вдома, коли народиться його син. Ленкс приїде пізніше, аби знищити немовля. Згідно зі сценарієм. І він не чекатиме на торнадо чи ураган, адже сам постарається не залишити каменя на камені від цього храму.
Амая звелася на ноги й застебнула джинси. Її інтонація відчутно змінилася, коли вона підсумувала все сказане:
— А потім він знову зникне, як це зробив вісімнадцять років тому.
— Одного дня тебе люто зненавидять.
Вона усміхнулася.
— Чому ти так кажеш?
— Тому що я певен, що ти станеш чудовим копом, однією з тих знаменитих мисливиць на психів. Люди тебе обожнюватимуть, а колеги ненавидітимуть. Ти будеш зіркою.
— Я ніколи не стану такою, — заперечила вона, жбурнувши у нього подушкою.
— Від долі не втечеш, — відказав він.
Власниці готелю невтомно кидали на них багатозначні погляди й підморгували їм, проводжаючи до дверей. Попрощавшись із жінками, вони вийшли з готелю і рушили на схід. Їм хотілося спробувати дістатися стадіону до того, як сонце почне немилосердно пекти. Офіційні канали повідомили, що вночі з новоорлеанського «Superdome» до техаського стадіону «Astrodome» завдяки злагодженим діям Червоного Хреста, федеральних рятувальних груп, департаменту соціальних служб та армії штату були вивезені двадцять три тисячі осіб. Упродовж усього ранку туди виїжджатимуть автобуси. Того дня до міста мав приїхати президент. І майже одночасно з ним прибуде перша вантажівка з гуманітарною допомогою, переданою з іншого штату, — постраждалі отримають воду, їжу і ліки.
74. Нянька. Зустріти смерть
Новий Орлеан, околиці стадіону «Superdome»
Нянька почула шепотіння тисяч голосів довкола неї. Шум нагадував гудіння розтривоженого осиного гнізда — часом звук ставав гучнішим, а часом стихав, мов плескіт хвилі, що віддалялася від берега. Лише металевий скрип гучномовців перекривав дивне ритмічне шушукання тих нещасних істот. Вона розкрила очі назустріч яскравому сонцю, що швидко піднімалося небосхилом, і по її щоках поповзли дві сльози, викликані сліпучим світлом. Жінка провела безсонну ніч, зіщулившись на бетонній підлозі і притулившись спиною до металевого поруччя. Біль був різким, пронизливим, безжальним — здавалося, якась зла комаха кусає її за коліна, стегна, щиколотки, спину, завдаючи їй немислимих страждань, що затягувалися на кілька хвилин, якщо вона злегка ворушилася. Лише цілковита нерухомість дозволяла їй трохи притлумити цей пекельний біль, тож Нянька щосили старалася рівномірно дихати й сидіти спокійно. Упродовж усієї ночі вона бачила, як новоорлеанці ставали у черги за наказами солдатів із гучномовцями, чекаючи, коли їм дозволять сісти в автобуси, що виїжджали з еспланади. Чоловіки та жінки всіх вікових категорій тягли свої пожитки у різнокольорових сміттєвих пакетах, на яких дрімали виснажені діти, або у пластикових прозорих торбах, де просвічувало обшарпане дрантя. Солдати вели їх, наче вівчарські собаки свою отару, змушуючи носити речі туди-сюди. Вони придушували будь-які спроби протестів грубими жестами, а люди — слухняне стадо — підкорялися їм. Нянька не хотіла нікуди йти, вона бажала одного — повернутися до своєї оселі. Вона могла потерпіти незручності ще кілька днів, поки не полагодять систему освітлення, очистять вулиці від баговиння й осушать воду. Останнім часом вона чула безліч історій про руйнування різних районів міста, спричинені бурею. Однак Треме був надійним місцем із міцними будинками, що витримали натиск інших ураганів. Ні, вона нікуди не піде. Чекатиме, коли хтось із представників влади навідається сюди й повідомить їй, що можна вертатися додому. Знесилена й неспроможна підвестися, Нянька кинула до рота дві останні заспокійливі таблетки — вони приклеїлися до піднебіння, повільно розчиняючись і заповнюючи все гіркотою. Вона не могла проковтнути їх, оскільки губи були запалені від спраги, а язик настільки пересох, що ледве ворушився.
До неї підійшов молодик у нагруднику з емблемою Червоного Хреста.
— Сеньйоро, ви тут сама?
Коли Нянька спробувала відповісти, замість слів полилися сльози. Так, вона плакала, мов дурепа. Це вже траплялося упродовж ночі. Та легше їй не стало. Хоча її мозок напружено обмірковував ситуацію, а налаштованість на виживання залишалася твердою, вона перевтомилася і ні на що не реагувала. Сердега всоте прокляла себе за слабкість, подумавши, що справляє враження немічної старої, що втратила розум. Молодик простяг їй пляшку з водою. Вона не взяла, тож він послабив корок, кинув подарунок на її коліна й рушив далі, роздаючи пляшки іншим людям. Коли сльози нарешті вщухли, Нянька припала губами до горлечка, стараючись пити маленькими ковтками. Її стан моментально покращився. Дідько! Організм був зневоднений, а вона навіть не зрозуміла цього! Жінка вихилила всю пляшку і поклала її на землю. Схопившись за поруччя, вона почала повільно зводитися на ноги.