Медики щойно зняли покривала з трупів. Агенти, усівшись навпочіпки, уважно роздивлялися їх, поки коронер оголошував перші висновки. Амая стала прямісінько за ним і схилилася над тілами.
— Вони померли менше п’яти годин тому. Синюшність іще не проявилася, але перші синці починають проступати в місці, де шкіра торкається підлоги. Крові витекло небагато, зважаючи на серйозність черепних ран, отриманих усіма загиблими.
— Може, така незначна втрата крові пояснюється тим, що вони померли до того, як їм розбили голови? — припустила агентка Такер.
— Поки що я не можу відповісти на це запитання. Вам доведеться дочекатися результатів розтину. Напевно скажу одне: всі ці поранення були смертельними. Надто важкими, — мовив він, розсунувши пальцями волосся наймолодшого хлопчика, аби всі побачили, наскільки сильно був розтрощений череп.
— Ви вважаєте можливим, що всі вони зазнали смертельних поранень саме в цій кімнаті? — спитала Такер.
— Ви ж бачили, скільки предметів посипалося на них: кілька шматочків дерева або цементу глибоко застрягли в кістці. І той факт, що зрештою родина зібралася тут, не означає, що вони не могли травмуватися в іншій частині будинку. Я часто бачив таке після пожежі. Охоплені панікою родичі зазвичай шукають одне одного й гинуть усі разом.
— Причому всі голови розвернуті на північ, — зазначив Дюпре.
Коронер знизав плечима.
— Так, це дивно, але...
Заперечно хитнувши головою, втрутилася Амая:
— В інших кімнатах немає слідів крові. Я перевірила. — Вона звернулася до Дюпре. — Немає жодної краплі, що доводила би, що жертви могли отримати поранення деінде, а потім перебратися до вітальні. Якби вони переміщувалися між кімнатами з такими серйозними пораненнями голови, це спричинило би рясну кровотечу і краплі крові стікали би вниз під дією сили тяжіння, позначивши пройдений ними шлях.
— Також немає ні плям на одязі, ні бризок на обличчі, що обов’язково мали лишитися, якби люди перебували в стоячому положенні, коли на них попадали всі ці предмети, — зазначив Джонсон.
Амая ступила трохи вперед і нахилилася над трупом.
— Якщо ви добре придивитесь, — мовила вона, вказуючи на криваву масу на голові хлопчика, — то побачите пузир, що утворився на кілька сантиметрів нижче від місця удару.
Коронер відсунув пасмо волосся у вказаному місці.
— Може, це згусток крові...
— Ні, це не згусток, — заперечила Амая. — Це газовий пузир. Якщо ви поглянете на край рани, то пересвідчитесь, що там видніються дві маленькі чорні відмітини, що мають форму зірки — типову для пояска осаднення, який залишають порохові гази при пострілі впритул; на відміну від тонкої шкіри голови, череп є настільки товстий, що завадив газам розсіятися всередині, внаслідок чого й утворився цей пузир.
Дюпре задоволено кивнув.
— Можливо, ви маєте рацію, — неохоче визнав коронер.
— Всі вони померли внаслідок пострілу в голову, а згодом сліди від куль були приховані завдяки страшним ударам, — підсумувала вона.
— Очевидно, що ця справа багато в чому збігається з відомими нам злочинами, але ми досі не знайшли жодної зброї, і, згідно з наданою інформацією, бабусі тут немає, — зауважив Джонсон.
— Під час урагану родина сховалася в підвалі, куди можна спуститися з кухні, — сказала Амая, навмисно зосередивши погляд на обличчі Дюпре. — Вони добре підготувалися: запаслися водою, харчами, батарейками, транзисторами, ліхтарями. Все складено в герметичні ящики. А ще там була відчинена шафа; жодної зброї всередині не виявилося, але знайшлися кілька ящиків із боєприпасами для револьвера двадцять другого калібру, намащена мастилом ганчірка й щіточка. Сумніваюсь, що Алленам вдалося заснути, але вони провели ніч унизу; попри розгардіяш у спальнях, ми бачимо, що ліжка застелені. У підвалі лишилися шість спальних мішків і напої для шістьох осіб: пиво, що, безперечно, призначалося для батька; лимонад без цукру для матері; кока-кола для дітей і вода для шостої особи.
Емерсон глипнув на колег у пошуках підтримки.
— Гадаю, це дуже сміливе припущення, — мовив він. — Ви вважаєте доказом присутності шостої особи один спальний мішок чи кілька пляшок із водою. Вони могли скинути всі мішки на підлогу, і будь-хто з них міг пити воду, окрім інших напоїв.
Дюпре глянув на неї в очікуванні відповіді.
— Біля спальних мішків лежала аптечка, повна медикаментів, що їх зазвичай приймають пенсіонери. Снодійне, препарати для поліпшення кровообігу, зниження тиску, боротьби з артритом. Люди похилого віку нікуди не йдуть без своїх ліків і завжди запивають їх водою. Крім того, на пляшці видно сліди від світло-рожевої помади. На губах матері й доньки-підлітка помади немає.
— Є одна проблема, — заперечила Такер, звівшись на ноги. — Нам нічого не відомо про шосту особу. Згідно з наявною інформацією, подружжя не мало батьків. Їхні близькі померли, коли вони були зовсім маленькими. Познайомилися у підлітковому віці, під час перебування в дитячому будинку. Обоє були сиротами й не мали родичів. Можливо, саме це поєднало їх, аж доки смерть не розлучила, — із сумом сказала вона, роздивляючись тіла.
Амая вийшла надвір і, протискаючись між машинами, відійшла достатньо далеко, аби подивитися на будинок з іншого ракурсу. За двісті метрів попереду стежка, що вела до нього, поєднувалася з державною автомагістраллю. Зупинившись на краю дороги, дівчина обвела поглядом рівнину, що оточувала ферму родини Алленів. Лука, ймовірно, засіяна бобовими культурами, врожай уже зібрано. Її не здивувала відсутність машин. Вона згадала, що бачила на дверцятах холодильника велику наліпку Спілки фермерів Альворда. Інших будівель не було видно; згідно з наявною інформацією, найближча ферма розташовувалася на відстані понад двох миль звідси. Білий паркан довкола будинку й десяток хирлявих деревець, що обрамляли дорогу, були нахилені на північ — їх нагнули вітри, що дули в тому напрямку. Амая звела очі до неба, що поволі затягувалося хмарами, а потім рушила назад до ферми.
Там вона побачила сорокарічну жінку в поліцейській формі. Та стояла, обпершись об автомобіль поліції штату. Посміхнувшись дівчині, незнайомка знову перевела погляд на ферму й сказала:
— Це дивовижно, чи не так? Вона схожа на черепаху, якій відірвали панцир.
Амая обдарувала її усмішкою.
— Повірте: я подумала те саме, коли побачила її. Найгірше, що невдовзі піде дощ.
— То пусте. Не хвилюйтесь. Цього вечора одна фірма з сусіднього штату доправить критий навіс, що захистить будинок від дощу. Коли вивезуть тіла, поліція огляне місце події, розбере речі в кожній кімнаті й проведе інвентаризацію. Все, що вони знайдуть, зберігатиметься на державному складі до кінця розслідування. Лише тоді ферму передадуть спадкоємцям, якщо вони існують.
— Як професійно! — посміхнулась Амая.
Жінка приязно простягла руку.
— Алана Гарріс, працівниця поліції штату.
— Інспекторка Амая Саласар, співробітниця ФБР, — мовила вона, торкнувшись значка на широкому комірі своєї куртки.
Жінка звернула увагу на те, що вбрання було завеликим для неї, і, посміюючись, зауважила:
— Вони не дуже старалися вгадати розмір, чи не так?
Усміхнувшись, Амая вказала на руїни ферми. Вона помітила, що Дюпре спостерігає за нею з подвір’я.
— Ви часом не знаєте, куди полетів дах?
— Звісно знаю, — з усмішкою відказала жінка. — Він упав за триста ярдів звідси, прямісінько за будинком. Та це дрібниці. Три роки тому ураган Гелен відірвав частину церковного даху, відніс на дві милі вперед і кинув на комору.
Амая попрямувала у вказаному напрямку. На відміну від тієї частини луки, що простиралася перед фасадом, місцевість за фермою була усіяна трісками, одягом і запиленим домашнім начинням. Удалині виднілася лампа з шістьма ріжками й уцілілими лампочками. Дах безслідно зник.
— Вам треба йти туди. Він застряг у ямі, — уточнила жінка, підвищивши голос.
Озирнувшись, Амая здійняла руку на знак подяки й побачила, що Дюпре спустився сходами й рушив слідом за нею.
Всюди росла дика трава. Попри те що потужний вітер пригладив її і притиснув до землі, легкий бриз, що почав віяти, потроху піднімав її знову. Амая йшла вперед, відчуваючи близькість Дюпре. Даху досі не було видно, проте, коли вона озирнулася, то уздріла здалеку Алану, яка розмахувала руками, показуючи, що необхідно рухатися вперед. Згадана поліціянткою яма виявилася двометровою заглибиною близько двадцяти п’яти метрів завдовжки. Як вона й казала, саме туди впав дах. Він був майже не пошкоджений і навіть не зірвався з балок, що прикріплювали його до будинку. Складалося враження, ніби внизу загрузла ціла будівля, яка несподівано вигулькнула в цьому відлюдному місці. На луці хтось притоптав траву — відбитки ніг були чіткими, мов сліди на снігу. Амая озирнулася і пересвідчилася, що лишила аналогічні відбитки. Дюпре наздогнав її і став поряд. Тоді вона збагнула, що весь цей час за ними йшли інші агенти.