Амая спустилася у невеличку заглибину, зазирнула під карниз і одразу випросталася. Покликавши жестом Дюпре й решту групи, вона пояснила:
— У місцевості, звідки я родом, існує одне укорінене вірування: родинний будинок закінчується в тому місці, куди сягає дах. Itxusuria. По периметру зазвичай облаштовували могили для представників сімейного клану, яких із різних причин не могли поховати на цвинтарі. — Зачекавши, коли всі нахиляться, вона спрямувала промінь ліхтаря на скривавлене обличчя мертвої бабці під дахом. — Ось вам і бабуся.
7. Сумніви
Академія ФБР, Квантіко, Вірджинія
Сидячи перед комп’ютером, Амая вкотре спробувала зосередитися на голосі інструктора, що пояснював, як необхідно оформляти документацію, пов’язану з імовірними вбивствами, згідно з вимогами Міжнародної програми складання віктимологічного реєстру. Вона втомилася. Цілу ніч редагувала новий звіт зі своїми висновками й, попри всі зусилля, усвідомлювала, що не приділяє роботі достатньо уваги.
Подумки дівчина знову і знову прокручувала наведені аргументи, більшість із яких суперечили думці агентів, що входили до складу розвідувальної групи. Деякі твердження були вельми сміливими й суто інтуїтивними, але врешті-решт саме такий наказ віддав їй Дюпре, коли вони прощалися:
— Тепер ви маєте всі дані. Доопрацюйте три профілі. Хочу бачити ваш звіт на моєму столі завтра о восьмій.
Амая залишила звіт на столі Дюпре о сьомій. Вона знову глянула на годинник. Перевалило за дванадцять, проте її думки вперто поверталися до складеного нею поведінкового профілю:
Білий чоловік віком понад сорок п’ять років, який вже вбивав представників своєї раси тим самим способом. Дисциплінований і терплячий, готовий чекати слушної нагоди. Набожний, хоча не виключено, що ставлення Церкви до гріха видається йому занадто поступливим.
Коли заняття закінчилося, наступне почалося майже одразу, і Амая не мала часу перепочити.
Вона почувалася ослабленою, хоча знала, що мусить платити таку ціну за свою правоту, за одвічно загадковий привілей знаходити необхідний елемент для зібрання пазла. Йшлося про зухвалість знання та істини, що спалахувала з блискавичною швидкістю, без попередження і дотримання етикетних норм. За подібні відкриття завжди доводиться дуже дорого платити.
Амая не могла стриматися відтоді, як виявила труп жінки під дахом. Протистояння з командою Дюпре вже не було виключно діалектичним. Спрямувавши промінь ліхтаря на спотворене обличчя небіжчиці, затиснутої в імпровізовану могилу, вона відчула, як у її голові вимальовуються всі точки зловісного маршруту диригента. На відміну від кімнат усередині будинку, чия атмосфера була зіпсована десятками поліціянтів, це місце події лишилося недоторканим. Коли їй вдавалося зосередитися, вона вловлювала його присутність, уявляла, як він переслідує стареньку і зрештою змушує жертву зайняти відведене їй місце. Ні, він не був «винищувачем» (саме такий термін вживають слідчі стосовно злочинців, які вбивають цілі родини). Тепер вона була цілком певна, що цей тип належав до іншої категорії. Його мета полягала не в тому, щоб руйнувати сім’ї, а в тому, щоб створити родину — ідеальну й досконалу завдяки смерті. Ця знахідка вкупі з її категоричною заявою призвела до того, що агенти ФБР виплеснули своє роздратування, яке насилу стримували відтоді, як вранці зустрілися з Амаєю в кабінеті Дюпре.
— Тут немає бабусь і дідусів. Батьки обох жертв загинули. Агентка Такер уже казала вам про це, — запротестував Джонсон, ставши перед нею. Він був явно сердитий, хоча розмовляв люб’язно.
— Це бабуся. Перевірте, — наполегливо повторила вона, після чого розвернулася до будинку й почала віддалятися від групи.
— Ми вже перевірили, — сердито відказала Такер, простуючи лукою слідом за Амаєю. — Я б не стверджувала цього, якби не мала точних відомостей.
— Перевірте ще раз.
— Не знаю, чи розумієте ви, до кого звертаєтесь, — парирувала агентка Такер. — Хто ви така, щоб віддавати мені накази?
Амая замовкла. Зітхнувши, вона втупилася поглядом у землю і спробувала заспокоїтися. Дівчина відчувала нестримне бажання кинутися до Такер і добряче потрясти її за комір, аж доки жінка не визнає її правоту. Та вона не зробила нічого подібного. Рішуче налаштована обстоювати свою позицію, Амая стишила голос так, що агенти ледь чули її слова й були змушені оточити її, щоб зрозуміти, що вона говорить.
— Забудьте про офіційні записи. Поговоріть із сусідами. Діти, яких ховали під навісом, теж не були офіційно визнані членами християнської родини.
Ошелешений її словами, агент Джонсон підняв плечі. Роззявивши рота, він зиркнув на Дюпре в очікуванні його реакції. Роздратований Емерсон обмінявся поглядом із колегами.
— Що це за дурня? — вигукнув він, здійнявши обидві руки. — Родичі, поховані під дахом? Невже ми справді мусимо слухати маячню якоїсь дилетантки?
— Перевірте ще раз, — стримано наказав Дюпре.
— Але ж, Дюпре... ми маємо інформацію... — заперечив Джонсон.
Дюпре спопелив його поглядом.
— Повторюю: перевірте ще раз.
Потім Дюпре звелів їй відійти й заходився щось обговорювати з групою. Вона сиділа в салоні автомобіля, почуваючись відштовхненою, покараною дівчинкою, яку прирекли розлучитися з групою. Зі свого місця вона спостерігала за Дюпре, Емерсоном і Такер, які стояли спиною до машини. Судячи з жестів, вони сперечалися, хоча голосу не підвищували. Напружені плечі, опущена голова, вперті в стегна руки. Такер учергове покосилася в її бік, а Емерсон кивнув підборіддям у тому ж напрямку. Амая не мала жодних сумнівів, що вони розмовляли про неї. Вона побачила Джонсона, який розпитував групу сусідів, що зібралися біля ферми, бажаючи дізнатися, що сталося з родиною Алленів. Повернувшись до колег, він стисло відзвітував перед Дюпре, після чого вся група розвернулася до дівчини і впилася в неї очима; обличчя виражали щось середнє між подивом і підозрілістю.
Амая вийшла з автомобіля й зачекала, доки агенти підійдуть ближче. Дюпре жестом дозволив Джонсону говорити. Той не повідомив інформацію, а радше визнав факт:
— Поховану під дахом бабцю звуть Белінда Райт. Вона була подругою дитинства матері Г’ю Аллена. Жінка забрала до себе Г’ю, коли той досяг повноліття і покинув дитячий будинок. Хлопець жив із нею та її чоловіком на маленькій сусідній фермі, аж доки не одружився і не оселився тут. Багато років по тому, коли Белінда овдовіла, вона перебралася сюди й допомагала подружжю Алленів виховувати дітей. Хоча вона не була матір’ю Г’ю, він ставився до неї з не меншою повагою.
Дюпре провадив далі:
— Якимось чином ця жінка примудрилася втекти з будинку. А може, вона була надворі, коли з’явився вбивця. Він наздогнав її на луці, позбавив життя, притягнув сюди й поховав під дахом як ще одного члена родини. — Вимовляючи останні слова, Дюпре з повагою дивився на Амаю.
Такер теж помітно пом’якшила тон, коли звернулася до неї.
— Тепер я розумію, що ви мали на увазі, говорячи про «акторський ансамбль», чиї учасники відіграють однаково важливі ролі. Вбивця шукає не стільки ідентичні родини, скільки ті, що уособлюють ідею сім’ї як такої. Хоча я маю визнати, мені важко погодитися з припущенням, що він обирає їх виключно в місцях, де трапилося стихійне лихо.