Розширення цієї бази даних дозволило Скотту Шеррінґтону приблизно визначити територію, у межах якої діяв зловмисник. Інспектор витратив багато років на цю роботу, складаючи список зниклих дівчат, з якого викреслював імена, якщо вдавалося з’ясувати, що та чи інша з’являлася в якомусь іншому місті чи штаті. Проте з часом почали вимальовуватися географія злочинів і конкретний профіль жертви, чия точність викликала неабияку тривогу. Інспектор Скотт Шеррінґтон — зразковий приклад для всіх слідчих світу, що займаються віктимологією, оскільки він викрив убивцю, спираючись на профіль імовірних жертв. Він розпочав розслідування згідно з усіма відомими нам процедурами: пошук свідків, реконструкція останніх годин, коли бачили жертв, розробка профілів, що дала змогу майже безпомилково встановити, скільки дівчат — спільною характеристикою яких було бажання покинути домівку — справді втекли, а скільки стали жертвою маніяка. За тих часів теорії Скотта Шеррінґтона не мали підтримки й не цінувалися так, як цінуються нині.
Дюпре витримав паузу і метнув виразний погляд у бік Амаї. Цього разу до неї розвернулося кілька агентів.
— Прислухавшись до свого інстинкту, Скотт Шеррінґтон провів бездоганне розслідування і скоротив кількість підозрюваних до двох, хоча інспектор пояснив свої висновки «інтуїтивним відчуттям», — підкреслив Дюпре.
— Інтуїтивне відчуття, — прошепотіла Амая.
Десь пів року тому, коли її підвищили до звання молодшої інспекторки Наваррської поліції, їй дісталася справа про зникнення молодої медсестри, яка нещодавно почала працювати в лікарні, де проходила практику. Попередники Амаї вже провели пошуки підозрюваних у найближчому оточенні дівчини й були ладні передати справу до архіву з позначкою «добровільне зникнення», але її безутішна мати постійно навідувалася до відділку і почала зчиняти галас у ЗМІ, роздаючи інтерв’ю журналістам і телеведучим. Ця справа була не подарунком, а тягарем, який скинули на плечі нової інспекторки, але Амая з ентузіазмом взялася за роботу. Вона ретельно вивчила кожну деталь і відразу звернула увагу на одного лікаря. Під час попереднього розслідування його навіть не визнали підозрюваним, хоча він давав показання як свідок, тому що кілька приятелів дівчини бачили, як він розмовляв з нею. Попервах слідчі відкинули цю версію, оскільки не встановили зв’язку між злочином і цими розмовами, але насамперед вони врахували його бездоганну поведінку. Успішний хірург, виходець із однієї з найбільш шанованих памплонських родин, який продовжував сімейну традицію. Вона пам’ятала реакцію начальника: «Я знаю цю родину. Така поведінка є неприпустимою для неї». Він супроводив ці слова урочистим, поштивим жестом, що підкреслював сміхотворність її аргументації. Амая більше нічого не казала про свої підозри, але багато тижнів стежила за успішним хірургом — не лише у робочий, а навіть у вільний час — і зрештою виявила місце, де чоловік тримав у полоні дівчину, яку використовував як сексуальну рабиню. Медсестра була не першою жертвою. Арешт зловмисника дозволив пролити світло на зникнення щонайменше двох жінок. Коли Амая складала звіт і мала пояснити, що саме викликало її підозри стосовно колекціонера, вона не змогла написати нічого конкретного, обмежившись лаконічним зауваженням про «інтуїтивне відчуття».
Дюпре провадив далі:
— Інтуїтивне відчуття Скотта Шеррінґтона було дуже сильним. Чимало тижнів він слідкував за двома чоловіками, яких вважав головними підозрюваними. Якось уночі, коли зчинилася страшна буря, він повертався додому після стеження за одним із цих чоловіків, і на перехресті його автівка випадково опинилася біля автівки другого підозрюваного. Інспектор вирішив поїхати слідом за ним, не знаючи, що він нарешті знайшов того, кого розшукував так довго, і тієї ночі стане свідком того, як убивця позбувається останків своїх жертв. Єдине, чого Скотт Шеррінґтон не зміг визначити раніше, — що саме він робив із тілами після вбивства, хоча під час подальшого вивчення нотаток інспектора точність його висновків вражає. На жаль, як я вже казав, ніхто не дослухався до слів інспектора Скотта Шеррінґтона й не допоміг йому. Вбивця пересувався у межах величезної території і викидав трупи в різних місцях, що значно ускладнювало пошуки: знайти тіла було майже неможливо. Глупої ночі, посеред бурі, самотній і безпорадний у дикій місцевості, інспектор спробував затримати маніяка, коли той ховав труп останньої жертви — дівчини, що відповідала віктимологічному профілю, розробленому Скоттом Шеррінґтоном. Подив, викликаний розумінням того, що він зіткнувся з чудовиськом, фізичні переваги вбивці, не виявлені раніше вади серця — всі ці фактори спричинили інфаркт у інспектора. Наступного ранку Скотта Шеррінґтона знайшли місцеві мисливці, які відвезли його до шпиталю. Лікарі зробили йому складну операцію на серці, і життя інспектора вдалося врятувати. Коли Скотт Шеррінґтон отямився, вбивця вже втік. Попри це, результатів розслідування вистачило, аби з’ясувати історію його злочинів і знайти дев’ять трупів його жертв. Створена Скоттом Шеррінґтоном база даних досі виступає зразком, ідеальним прикладом того, як треба застосовувати віктимологію як до очевидних злочинів, так і до тих, що з різних причин скидаються на самогубство або нещасний випадок завдяки зусиллям вбивці. Інспектор був змушений звільнитися через важку серцеву хворобу.
Дюпре обвів поглядом усю залу.
— Агенти, кадети академії, я дякую вам усім за увагу. Що ж стосується запрошених поліціянтів, ваші куратори нададуть вам усі матеріали розслідування інспектора Скотта Шеррінґтона, а також наявних баз даних, що стосуються віктимології, — як поведінкових, так і географічних профілів. Уважно прочитайте їх: вони стануть темою наступного семінару. Лекцію завершено.
Спецагент Дюпре покинув сцену тим самим шляхом, яким прийшов. Якусь мить публіка мовчала, аж доки тьмяне освітлення (що його вимагав Дюпре, аби розгледіти присутніх) раптом стало яскравим, змусивши людей примружити очі.
Амая звелася на ноги, але стояла нерухомо, дивлячись на сцену й на місце зникнення Дюпре. Їй неначе бракувало цієї незбагненної уваги, що розтривожила її і дивним чином полестила. Тоді вона збагнула, що не помітила, чи тримав Дюпре якийсь документ у руках.
Німецька інспекторка поплескала її по плечу, примовляючи:
— Оце я називаю вмінням приваблювати!
Замислена, вона почула слова Емерсона:
— Вітаю, інспекторко Саласар! Здається, ви справили враження на начальника. — У його інтонації вчувалося нездорове суперництво.
Амая розвернулася до Емерсона й, немовби вийшовши з трансу, зміряла чоловіка пильним поглядом. У його поведінці щось змінилося. Він завжди був люб’язним і чудово виконував свої функції; у день прибуття, коли його призначили її куратором, вона була певна, що вловила певне роздратування, яке пояснювала тим, що йому доручили працювати саме з жінкою, хоча більшість поліціянтів були чоловіками. Щоправда, згодом він начебто був задоволений, що вона отримувала найвищі оцінки на всіх заняттях. Цього виявилося достатньо, аби до нього повернувся хороший настрій, і це навернуло Амаю на думку, що Емерсон був одним із тих типів, які полюбляють змагатися з іншими й терпіти не можуть ні в чому програвати. Кілька разів вона помічала, що він намагався причарувати її, поєднуючи осяйну, аж занадто білосніжну усмішку з пронизливими поглядами у вічі. Проте зараз його рот кривився у гримасі, що нагадувала пряму лінію, слід від порізу скальпелем. Наповнені повітрям легені, трохи піднята щелепа. Такий собі півник. Амая ворухнула рукою, легенько торкнулася його плеча й посунула зі свого шляху. Цей жест принизив його, він почувався збентеженим і ображеним, неначе його відштовхнули не вказівним пальцем, а стволом зброї. Обійшовши агентів, які зупинилися між рядами й теревенили, Амая вийшла із зали й заходилася шукати бічні двері, що вели на сцену.
За її спиною лунали крики Емерсона:
— Саласар, ви не можете піти зараз! Семінар розпочнеться за п’ятнадцять хвилин у третій залі, що в іншому кінці будівлі. Саме стільки часу нам потрібно, аби дістатися туди.