Поліціянти мовчали, але здавалося, в цій тиші можна розчути тріск м’язів, які напружилися під шкірою, як у собаки-шукача, що нанюхав здобич.
Амая озирнулась і глянула на агентку Такер. Хоча обличчя тієї ледве розрізнялося в пітьмі, вона розгледіла, що та кивала, явно задоволена ефектом, що його справили її слова.
— Всупереч будь-якій логіці, вбивця не забрав зброю; ми знайшли її поряд із тілами. Револьвер «Сміт і Вессон 617» двадцять другого калібру, що належав батькові. Розтин показав, що черепно-мозкові травми, ймовірно, заподіяні уламками й брусами, приховували отвори від кулі цього револьвера, з якого застрелили всю родину. Слова хлопця підтвердилися: ми знайшли достатньо доказів, які засвідчують, що Джонси перечекали ураган в укритті під коморою і всі вони загинули внаслідок пострілу в голову. Хтось навмисно влаштував безлад у будинку, щоби створити позірність трагічної випадковості: стіни власної ферми начебто обрушилися на людей і вбили їх. Ця історія нагадала одному агенту з нашої групи світлину, опубліковану на шпальті якоїсь газети місяць тому. На ній була зображена сім’я Мейсонів, що загинула в Техасі після проходження великого урагану, а саме тіла, напівпоховані під завалами. Як ви пам’ятаєте, їх віддали землі, не здійснивши розтину. Ми допитали шерифа, який розслідував ту справу. З’ясувалося, що неподалік від трупів Мейсонів було виявлено аналогічну зброю двадцять другого калібру, що належала батькові. Тоді ніхто не надав цій знахідці суттєвого значення. Ми отримали дозвіл на ексгумацію, провели огляд тіл і виявили, що сліди від ударів на голові прикривали кульові поранення, які, як і в попередньому випадку, були завдані пістолетом батька, знайденим на місці події.
На екрані демонструвалися світлини, зроблені під час розтину, де були відзняті крупним планом рани й садна на тілах загиблих.
Такер покинула своє місце в глибині зали й, підійшовши до дверей, увімкнула світло. Зображення трупів на екрані потьмяніло й майже зникло. Тим часом поліціянти кліпали очима, намагаючись призвичаїтися до яскравого освітлення. Агентка повела далі:
— Урагани мчать із шаленою швидкістю — понад сто п’ятдесят п’ять миль на годину, що перетворює будь-яку тріску на смертельний снаряд. Безперечно, вбивця це знав. Він двічі придавив камінням місце проходження кулі, але в решті випадків скористався шматками дерева, аби в буквальному сенсі пробити голови наскрізь.
Такер витримала театральну паузу й обвела поглядом присутніх. Амая зрозуміла, що зараз вона розкриє щось важливе й очікує відповідної реакції. Такою була манера цієї агентки.
— Всі поранення від уламків жертви отримали після смерті. Вбивця підстроїв усе так, аби замаскувати злочин і змінити послідовність розгортання подій.
Амая, яка влаштувалася за одним зі столів біля дверей, опинилася дуже близько від агентки Такер. Вона побачила, як на обличчі жінки промайнула тінь усмішки, коли вона почула, що поліціянти знову зашушукалися, а деякі навіть озирнулися і почали обговорювати свої версії. Перевівши погляд на Амаю, агентка Такер помітила, що та спостерігає за нею, і її усмішка згасла. Вона вказала на купу паперів, що лежала на столі Амаї.
— Ми роздали вам теки з усіма даними, що їх нам вдалося зібрати. Тут ви знайдете отриману від сусідів інформацію, заяву свідка, знімки місць подій і короткі біографії членів обох родин. Крім того, ми поділилися з вами іншими подробицями, аби ви не марнували час на кружляння манівцями. Ви дізнаєтесь про всі заходи, до яких ми вдавалися донині, про наші спроби встановити зв’язок між двома місцями подій або між двома родинами, що не привели до відчутних результатів, — як я вже казала, ми не виявили інших спільних характеристик, крім статі, віку й кількості родичів. Ідеться про відкриту справу, над якою наразі працює ФБР. Наданий вам звіт є конфіденційним. Ми вважаємо, що мета цього типа — лишатися непомітним, він не належить до тих, хто жадає слави. Скидається на те, що його цілком задовольняє виконання певної місії. Він не відчуває потреби в публічному визнанні, і нам теж не потрібен розголос. Наш найкращий козир — його хибна впевненість у тому, що ми не знаємо про його існування.
Герта мотнула головою і голосно мовила:
— Хіба це не аморально — чекати, коли він скоїть наступний злочин, і не сповістити пресу лише для того, щоби бути певними, що він не зупиниться?
— Ми сумніваємось, що він зупиниться. Якщо ми оприлюднимо наше відкриття, це, ймовірно, змусить його змінити метод дій. Зважаючи на широкий географічний ареал, у межах якого пересувається вбивця, спіймати його буде практично неможливо. Наш єдиний шанс — випередити зловмисника. Для виконання завдання ви співпрацюватимете з вашим куратором, який у жодному разі не впливатиме на ваші висновки своїми теоріями й припущеннями. Він дозволить вам користуватися його комп’ютерним обладнанням і надасть доступ до будь-якої інформації з нашої бази даних. Ви розробите три профілі: поведінковий, географічний і віктимологічний. Маєте здати завдання завтра, до опівдня.
Барбаґальйо — італійський інспектор, який служив у військах карабінерів, — підняв досьє над своєю головою.
— Вибачте, агентко Такер. Не подумайте, що я висуваю якісь претензії до вашої роботи. Однак, згідно з програмою, це заняття мав провести спецагент Дюпре.
Амая усміхнулась і мовчки зробила заперечний жест, згадавши вираз обличчя Дюпре, який навмисно уникав її, коли розвернувся і рушив коридором.
Агентка Такер, яка вже наблизилася до дверей, зупинилась, тримаючи палець на засуві. Вона відповіла, явно насолоджуючись кожним словом:
— Він уже його провів. Чим, по-вашому, була його лекція?
4. Морг Мері Ворд
Кейп-Мей, Нью-Джерсі
Труп мав плачевний вигляд. Мері Ворд ущипнула його за щоку двома пальцями, не захищеними рукавицею. Зовнішній шар шкіри відділився, лишивши на вилиці пляму, подібну до сонячного опіку. Вона розім’яла епідерміс між пучками. Липка консистенція нагадувала шпалерний клей. Мері зітхнула. Працювати з замороженими трупами було найскладніше, і це конкретне тіло не стане винятком із правила. Вона протерла пальці вологим ватним тампоном і нахилилася перевірити кількість конденсату в осушувачі повітря, що цілу ніч гудів біля столу. Виливши рідину в мийку, вона вирішила, що, попри неприємний звук, не вимикатиме прилад, поки приводитиме до ладу бідолашну сеньйору Міллер. Спершу Мері нанесла товстий шар тальку на лице небіжчиці, після чого взялася за волосся, дивлячись на світлину, що служила зразком. Із щирим жалем позирнула на розкішну каштанову гриву. Жінка усміхалася, обіймаючи одного зі своїх синів. «Певно, старший», — подумала Мері. Вона добре пам’ятала цю історію. Пів року тому сеньйора Міллер загинула разом зі своїм чоловіком, свекрухою і трьома дітьми під час урагану.
Згідно з протоколом, родину поховали за кілька годин після смерті. Однак, коли до матері сеньйори Міллер, яка мешкала в Іспанії, дійшла сумна звістка, її вхопив інфаркт. Вона зробила все можливе і неможливе, аби тіло доньки не віддали землі до її приїзду. І що тепер? Мері отримала світлину й труп, що зберігався в морзі впродовж шести місяців. На додачу від неї очікували якогось дива. Вона прибрала феном залишки присипки, а потім, трохи поекспериментувавши з різними пігментами, приготувала в піалі маслянисту суміш тілесного кольору й заходилася втирати її в обличчя сеньйори Міллер за допомогою пензлика. Задоволено посміхаючись, вона розподілила субстанцію спонжем і щіточкою, що майже не відрізнялися від звичайного приладдя для макіяжу. Обробила пальцями вилиці та щоки. Перейшовши до щелепи, Мері помітила маленький набряк. Поза всяким сумнівом, це зламаний зуб. Таке траплялося часто. Жінка роздратовано зітхнула й поклала на стіл піалу та пензлики. Скориставшись щипцями й ліхтарем, вона оглянула ротову порожнину і з подивом пересвідчилася, що всі зуби на місці. Вдруге обмацала лінію підборіддя, прокресливши дугу під нею. Внизу щось рухалося. Вона проштовхнула крихітну річ уздовж щелепи й притиснула її до задніх зубів. Діяти треба було обережно, якщо їй не хотілося, щоб дивний предмет — біс його знає, що це таке, — прослизнув у горлянку сеньйори Міллер. Цілком зосередившись на завданні, вона встромила щипці й повільно просунула їх у напрямку зубів, аж доки вони не опинилися там, де потрібно. Водночас її пальці допомагали підхопити бажане. Різко витягнувши інструмент, вона піднесла його ближче до світла. Мері Ворд не вперше бачила кулю, але... Боже милий! — вона навіть уявити не могла, що знайде щось подібне в роті сеньйори Міллер.