Емерсон здвигнув плечима.
— Хай там як, але показники злочинності в тому регіоні є надзвичайно низькими. Сумніваюсь, що за весь цей час вона бачила труп, якщо не рахувати самогубств або випадків домашнього насильства. Не виключено, що вона втратила професіоналізм. Трохи замшилася.
Дюпре позирнув на Емерсона, майже здивований його присутністю. Вираз обличчя начальника дав Емерсону зрозуміти, що цей коментар йому не до вподоби. Однак агентка Такер заперечила першою:
— Помиляєтесь. Саласар самотужки впіймала колекціонера, а це один із найгірших і найбільш невловимих типів маніяка. Вона звільнила останню жінку, яку той викрав, і довела, що він утримував у полоні ще двох, перш ніж убити їх.
Емерсон стиснув усі м’язи щелепи з такою силою, що здавалося, ніби він пережовує власні зуби.
— Чому така освічена поліціянтка захотіла повернутися туди? Чому вона повернулася до Іспанії? — подав голос Вердон.
— Хотіла дочекатися, — відказав Дюпре.
— Чого саме?
Дюпре волів не відповідати. Він злегка всміхнувся й опустив очі, не відриваючи погляду від дівчини на екрані.
Джонсон знову вступив у розмову.
— Коли ми оформляємо запрошення для європейських поліціянтів, то завжди залишаємо вибір учасників на розсуд керівництва.
У випадку з інспекторкою Саласар ми надіслали іменне запрошення. — Джонсон усміхнувся. — Щойно отримавши його, вони спакували їй речі й негайно відрядили сюди.
— Її невідання — наш козир, — додав Дюпре.
Директор Вілсон, який мовчки слухав цю розмову, рушив до бічних дверей, що вели до суміжного кабінету. Поклавши руку на засув, він озирнувся і глянув на Дюпре.
— Тобі відома моя думка. Вона вже відмовила нам один раз. Талант не виправдовує зухвалості. Якщо вона зможе надати вагомі аргументи. — Він вказав блідим пальцем на кольорові стикери, що стирчали з теки на столі. — Якщо твоя теорія підтвердиться і йдеться про геніальність, а не про пихатість, я підтримаю будь-яке твоє рішення.
— Спасибі, Джиме, я дуже вдячний тобі, — відповів Дюпре.
— Подякуєш, якщо вона запропонує розумне пояснення.
Я слухатиму вашу бесіду з мого кабінету.
Дюпре кивнув і зачекав, коли Вілсон зачинить двері.
— Джонсоне, впустіть її.
Вмостившись у самотньому кріслі навпроти агента Дюпре, Амая боковим зором бачила Джонсона й Такер ліворуч від неї, а також Емерсона, що сидів праворуч. Лише один незнайомий чоловік, якого їй не відрекомендували, влаштувався біля дверей, поза її полем зору. Дюпре не простяг їй руки й ніяк не привітався з нею. Він гортав сторінки якогось документа, що лежав на столі. Вона одразу впізнала свій звіт завдяки різнокольоровим стикерам.
Аж раптом Дюпре заговорив. Це було так несподівано, що вона здригнулася, почувши його голос.
— Вчора агентка Такер передала вам матеріали для виконання завдання на основі реальної кримінальної справи. Треба було розробити три профілі: поведінковий, географічний і віктимологічний.
Дюпре вказав на годинник за її спиною, що показував дев’яту годину сорок п’ять хвилин.
— Попри те що ваша інструкторка дозволила вам працювати до полудня сьогоднішнього дня, ви були першою, хто здав завдання, причому минуло лише три години після заняття. — Він підняв звіт перед її очима. — Можна було б встановити справжній рекорд, якби не одна деталь: ви повернули нам ті самі матеріали, якими ми поділилися з вами, додавши з десяток кольорових стикерів і таку ж кількість коротких нотаток.
— Сеньйоре... — почала Амая.
Дюпре зупинив її порухом руки.
— У вашій першій нотатці написано: «Бракує даних щодо третьої справи про вбивство». — Дюпре допитливо глянув на неї. — Скажіть, інспекторко Саласар, що навернуло вас на думку про наявність «третьої справи»?
Вона проковтнула слину, перш ніж відповісти:
— Одне зауваження агентки Такер, коли вона розповідала нам про злочини підозрюваного.
Дюпре запитально вигнув брову. Амая помітила, що агентка Такер випросталася, почувши своє ім’я.
— Певної миті, — пояснила Амая, — агентка Такер сказала: «Враховуючи величезну територію, якою пересувається вбивця». Сеньйоре, можливо, що грек чи італієць вважає великою відстанню ту, що відділяє Техас від Оклагоми, бо йому важко проїхати чотири години в автівці, але для американця це дрібниці. Слова агентки Такер навернули мене на думку про ймовірний третій злочин, який приховали від нас.
— Але ж ваша інструкторка сказала, що ми надали вам усі дані, які мали, — наполягав Дюпре.
— Згідно зі здоровим глуздом, було б недоречно повідомляти всі подробиці відкритої справи, — зазначила Амая.
Агентка Такер ступила крок уперед, аби краще розгледіти її обличчя.
— Якщо спиратися на передумову відсутності інших даних, запропонованої нами інформації цілком достатньо для виконання цього завдання.
Дюпре вловив ледь помітний скептичний вираз, що промайнув на обличчі Амаї, поки вона слухала Такер.
— Але ви не спираєтесь на цю передумову... — Дюпре заохотив її висловитися.
— Моя передумова є такою: все вказує на наявність щонайменше одного подібного злочину.
Дюпре відкинувся на спинку стільця і впродовж кількох секунд, що видалися Амаї вічністю, пильно дивився на неї. Нарешті він мовив:
— Так, це правда, що свідчення хлопця, якого затиснуло під курником Джонсів, поклали початок нашому розслідуванню. Він не бачить суттєвої різниці між композитором і диригентом оркестру, але його опис ритуалу викликав у нас підозри, що той тип вбивав не вперше. Ми отримали дозвіл на ексгумацію та розтин членів родини Мейсонів, які загинули на своїй фермі місяць тому. Один агент згадав їх, звернувши увагу на дивовижну подібність обставин смерті. Тоді ми зробили відкриття, яким не поділилися з вами, коли формулювали завдання. Не знаю, чи відомо вам, що відбувається з трупами після бальзамування. Їм швидко випускають кров і замінюють її бальзамувальним розчином. Ця процедура може вплинути на те, що деякі відмітини на шкірі якийсь час не будуть видимими. Минув місяць, і синюшні плями чітко проступили — їх чудово видно під чорним світлом. На всіх тілах — включно з тілом батька — виявлено сліди від мотузок.
Амая не насмілювалася ворухнутися. Дюпре знову нахилився вперед, продивляючись звіт і гортаючи сторінки.
— У вашій другій нотатці, — мовив він, підносячи до очей стикер, прикріплений до вказівного пальця, — ви пишете таке: «Він рятує їх від хаосу», «Він — їхній спаситель», «Він з’являється саме тоді, коли потрібно».
Амая зробила глибокий гучний вдих, перш ніж заговорити. Вона нервувалася.
— Завдяки свідку. — Її голос був тоненьким і приглушеним, наче у дівчинки, що захекалася після бігу. Вона кашлянула й проковтнула слину, після чого спробувала вдруге. — Завдяки свідку ми знаємо, що чоловік прийшов до ферми після катастрофи. Він з’явився першим, випередивши рятувальні групи, поліцію, пожежників. Родина вижила, але тієї миті вона приголомшена, адже усвідомлює, що втратила все. Незнайомець видає себе за помічника, за людину, що несе спасіння у різних сенсах цього слова. Це єдина причина, яка пояснює, чому сім’я, що складалася з трьох дорослих і трьох сильних підлітків, не змогла дати відсіч нападнику. Як зазначила агентка Такер, злочинець, імовірно, був неозброєний. Нам відомо, що він вбив їх пістолетом батька. Вони мали сприймати його як когось близького, доброзичливого, кому можна довіряти настільки, щоб він мав змогу обеззброїти їх.
Емерсон перебив її: