Рік минув з того часу, як Зоря прилетіла з Місяця, щоб врятувати невідомого коханого. І більше не розлучалася з ним, з його друзями. Ввійшла в групу майбутніх космічних мандрівників як невід’ємна клітина. І ось незабаром — розлука. Розлука з усталеними, звичними обставинами, людьми. І хвилюючий новий шлях. Ніхто не знає про нього. Ніхто не знає, куди проляже шлях восьми учнів. Але на тому шляху буде разом з Ясноцвітом вона — єдина, невіддільна, кохана.
Зусиллям волі Ясноцвіт виринає з хвилі щастя, прислухається до заключних слів любого Учителя. Сонцезір сумовито і зосереджено, задумливо і натхненно говорить:
— Майже нічого нового я не сказав вам. Лише повторив давно відоме, звичне. Але мені б не хотілося, щоб ви звикали до величного і таємничого. Бо це стане смертю духу і розуму, який росте, розвивається лише наявністю вічної таємниці.
Не міряйте навколишнє усталеними мірками. Не переносьте на Безмежність свої обмежені погляди.
Все в Космосі в невпинному плині, зміні, еволюції. Все — в неповторності.
Наші предки дуже полюбляли догму, інерцію думки. Саме тому Знання просувалося вперед з труднощами і боротьбою, яка часто не виправдовувала жертв. А нині нема перепон ураганному розвитку Розуму. Але треба боротися з найсильнішим ворогом прогресу — егоїзмом і пасивністю, інерцією, бажанням зупинки і відпочинку. Хто переможе цих ворогів — для того шлях у Безмежність відкритий.
Не треба далеко заглядати. Наш Сонячний Світ, наша рідна система являє собою ілюстрацію справжньої невичерпності.
Корисно згадати еволюцію наших знань про цю єдину домівку. Скільки непорозумінь, помилок, дурниць. Хоча всі вони виправдані діалектичним ходом розвитку Великого Єдиного Знання.
Вважали, що життя може існувати лише на киснево-вуглецевій основі, а воно існує на безлічі інших основ.
Думали, що Космічна Еволюція грандіозних систем випадкова або, в крайньому разі, підлягає лише законам розвитку нижчих форм матерії. Тепер ми знаємо, що найважливішу роль у розвитку систем і життя в них грають розумні Істоти, як найвищий вияв Єдиної Субстанції Буття.
Ми рішуче переглянули свої погляди на Всесвіт. Ми шукаємо принципово нових шляхів у Безмежність. Ще недавно думали тільки про механічний рух, про субпроменеві швидкості фотонних, гравітаційних та інших ракет. Ми знаємо, що механічний рух — лише найгрубіший, первісний аспект всеосяжного Руху Матерії. Далекі цивілізації передають нам, що нема межі ні швидкості пересування у Всесвіті, ні глибині проникнення Розуму в надра Світобудови. На кожному етапі — свої методи, свої можливості, нові, глибші, ніж раніше.
Ми теж зійшли на такий новий ступінь. Нові енергії стукають у нашу свідомість, нові обрії встають перед Людиною. Те, що вчора і сьогодні годилось, завтра буде примітивним і навіть шкідливим. Те, що предки відстоювали як вічну і непорушну істину, сьогодні доводиться м’яко, але рішуче поставити в Музей Знання.
Так сталося з поглядом на Життя, який ще недавно був до смішного вузьким і примітивним.
Відкинувши геоцентричні погляди древніх, навіть вчені зберегли своєрідний геоцентризм у всіх інших галузях знання, особливо в астробіології. Більшість з наших попередників вважали, що життя у вищій розумній формі існує лише на Землі. Космічна Ера нещадно розвіяла помилкові твердження.
Ми дізналися, що життя на Землі — лише одна грань безмежного Кристала Життя, яке проявляється в найнесподіваніших поєднаннях. Так, вже тепер ми знаємо про високотемпературне життя на Меркурії, яке швидко розвивається в напрямку розумних істот. Ми маємо зв’язки з друзями з Венери, де цивілізація досягла гігантського рівня вже мільйони років тому. Те ж саме з життям на Юпітері, Урані й Нептуні, на деяких великих супутниках. Астрономічні знання про поверхневі умови па тих планетах і обмежені гіпотези про суть життя приводили до куцих уявлень. Та прийшли нові поняття про глибинність світів. І тепер ми не дивуємось тому, що жителі Венери, Юпітера та Урана живуть і діють у глибших вимірах, недосяжних для наших почуттів.
Ми ще не вміємо проникати в глибини багатьох вимірів. Наука Землі лише ступила на цей таємничий, хвилюючий поріг. Але вже видніються обрії — прекрасні, величні. На шляху до них чигають страшні небезпеки. Ми самі відчули і побачили це.
Сонцезір багатозначно і з любов’ю поглянув на Ясноцвіта. Посміхнувся ледь помітно кутиками вуст. А потім рішуче махнув рукою згори вниз, ніби розрубуючи щось:
— Але ніщо, ніякі небезпеки не втримають нас. Нема такої тьми, яка б не розступилася перед відважними серцями, озброєними Знанням і Любов’ю.