— Так запевняла мене твоя сестра, — завагався Фарад’н. — Ти Гидь?
— За визначенням Сестринства, можливо. Гарум жорстокий і автократичний. Я — співучасник цієї жорстокості. Сприймай мене правильно: я жорстокий, як сільський господар, а цей людський Усесвіт — моє господарство. Колись фримени тримали приручених орлів як домашніх тварин, а я тримаю прирученого Фарад’на.
Фарад’нове обличчя потемніло.
— Стережися моїх кігтів, кузене. Я знаю, що з часом мої сардаукари зазнали б поразки від твоїх фрименів. Але ми б тяжко вас поранили, а шакали тільки й чекають, щоб розірвати слабких.
— Я добре тебе використаю, обіцяю, — промовив Лето. Він похилився вперед. — Хіба ж я не казав, що я більше не людина? Повір мені, кузене. Діти не вийдуть із моїх стегон, бо в мене більше немає стегон. А це змушує мене до другого віроломства.
Фарад’н мовчки чекав, нарешті здогадавшись, куди хилить Лето.
— Я піду всупереч усім заповідям фрименів, — продовжив Лето. — Вони приймуть це, бо не можуть зробити нічого іншого. Я тримав тебе тут, ваблячи заручинами, але заручин між тобою та Ганімою не буде. Моя сестра пошлюбить мене!
— Але ти…
— Пошлюбить, я сказав. Ганіма мусить продовжити династію Атрідів. Важливе також питання розплідної програми Бене Ґессерит, що відтепер є моєю розплідною програмою.
— Я відмовляюся, — сказав Фарад’н.
— Ти відмовляєшся стати батьком Атрідівської династії?
— Яка династія? Ти посідатимеш трон тисячоліттями.
— І формуватиму твоїх потомків за своїм образом і подобою. Це буде найінтенсивніша, найповніша навчальна програма у всій історії. Ми будемо екосистемою в мініатюрі. Бачиш, кожна жива система, щоб вижити, мусить базуватися на структурі пов’язаних між собою спільнот, співзалежності, співпраці в рамках спільного проекту, яким є ця система. І така система створить найкомпетентніших правителів, які будь-коли існували.
— Ти загортаєш вигадливі слова в найнеприємнішу…
— Хто переживе Кралізек? — спитав Лето. — Обіцяю тобі, Кралізек прийде.
— Ти божевільна людина! Ти зруйнуєш Імперію!
— Звичайно, зруйную… і я не людина. Але я створю нову свідомість у всіх людей. Кажу тобі: там, під пустелею Дюни, є таємне місце, де приховано найбільший скарб усіх часів. Я не брешу. Коли помре останній хробак, а ми зберемо на наших пісках останній урожай меланжу, ці глибинні скарби вийдуть на поверхню нашого Всесвіту. Коли сила, породжена монополією на прянощі, зникне, а приховані запаси поставлять свою печать, у всьому нашому королівстві з’являться нові сили. Настав час, щоб люди навчилися жити згідно зі своїми інстинктами.
Ганіма перестала спиратися на спинку трону, перейшла на бік Фарад’на й узяла його за руку.
— Як моя мати не була шлюбною дружиною, так і ти не будеш шлюбним чоловіком, — сказав Лето. — Але, можливо, буде кохання, і цього вистачить.
— Щодень, щомить приносять зміни, — промовила Ганіма. — Ми вчимося розпізнавати такі моменти.
Фарад’н відчув тепло маленької долоньки Ганіми як силу, що його підтримує. Він зауважив майстерність Лето у викладі аргументів, але не помітив жодного вживання Голосу. То була апеляція до його серця, а не до розуму.
— Це ти пропонуєш за моїх сардаукарів? — спитав він.
— Більше, значно більше, кузене. Я пропоную вашим потомкам Імперію. Я пропоную вам мир.
— І що буде результатом цього миру?
— Його протилежність, — відповів Лето зі спокійним кепкуванням у голосі.
Фарад’н махнув головою.
— Я вважаю, що це дуже висока ціна за моїх сардаукарів. Я повинен зостатися Писарем, таємним батьком твоєї королівської династії?
— Повинен.
— Ти спробуєш змусити мене виробити навичку миру?
— Так.
— Я опиратимуся тобі кожного дня свого життя.
— Але ж це саме та функція, якої я від тебе й сподіваюся, кузене. Саме тому я тебе й обрав. Я зроблю цю функцію офіційною. Дам тобі нове ім’я. З цієї миті ти звешся Зламувачем Навички. Нашою мовою — Харк аль-Ада. Годі-бо, кузене, не будь упертим. Моя бабуся добре тебе вишколила. Віддай мені своїх сардаукарів.
— Віддай їх, — луною відгукнулася Ганіма. — Він забере їх так чи інакше.
Фарад’н відчув у її голосі страх за нього. Отже, кохання? Лето потребував у відповідь не розумних міркувань, а інтуїтивного рішення.
— Візьми їх, — сказав Фарад’н.