Ніколи досі науково-фантастична книжка у твердій палітурці не ставала бестселером, отож керівництво «Патнема» поводилося вкрай обережно. Несподівано результати, здобуті «Аналогом», зіграли на руку Дейвіду Гартвелу. «Патнем» довів перший наклад до 75 000 екземплярів, а це більше, ніж будь-який попередній тираж науково-фантастичних книжок у твердій палітурці. Вихід видання було заплановано на той же рік, але дещо пізніше — після завершення почастинних публікацій у журналі.
Видані 1976 року у твердій палітурці, «Діти Дюни» одразу ж стали бестселером. Передбачення Дейвіда Гартвела й батькові передчуття справдилися, роман став науково-фантастичною книжкою у твердій палітурці з найкращими до того часу обсягами продажу у… понад 100 000 екземплярів упродовж кількох місяців. Коли наступного року роман з’явився у м’якій обкладинці, «Berkley Books»[4] спершу надрукував 750 000 примірників. Цього виявилося й наполовину недостатньо — і друкарський верстат запустили знову. Через шість місяців після виходу книжки в м’якій обкладинці тато сказав, що обсяги її продажу наближаються до двох мільйонів екземплярів.
— Це бестселер-бігунець, — сказав він мені в телефонній розмові. Татові подобалася ця фраза, і впродовж наступних років я часто чув її стосовно його численних бестселерів.
У 55 років тато вирушив у свій перший книжковий тур, об’їхавши двадцять одне місто протягом тридцяти днів, і, зокрема, взяв участь у новинній програмі «The Today Show» у Нью-Йорку разом з іншими письменниками науково-фантастичного жанру: Фредеріком Полом і Лестером дель Реєм. Книжковий клуб «Літературна Гільдія» доклав зусиль, аби видати всі книги трилогії «Дюна» у єдиній твердій упаковці.
Піднявши наукову фантастику на вершину за обсягами продажу, Френк Герберт проклав шлях іншим письменникам цього жанру. Після феноменального успіху «Дюни» Айзек Азімов, Артур Кларк, Роберт Гайнлайн, Рей Бредбері та інші автори наукової фантастики отримали свої національні бестселери у твердій обкладинці.
«Діти Дюни» — це захопливий твір, витвір живої уяви. Це Френк Герберт на вершині своєї майстерності.
Браян Герберт
11 січня 2008 року
Сіетл, Вашингтон
Учення Муад’Діба стало полем для грища забобонних і розбещених схоластів. Тим часом він навчав гармонійного способу життя, філософії, що дала б людині змогу протистояти проблемам, джерелом яких є постійна змінність Усесвіту. Він казав, що людство постійно еволюціонує і що цей процес ніколи не закінчиться. Казав, що ця еволюція проходить згідно зі змінними засадами, які відомі лише вічності. Як же викривлене міркування може гратися з такою сутністю?
На товстому червоному килимі, що покривав дикий камінь дна печери, з’явилася світляна пляма. Це світло походило начебто нізвідки й існувало лише на червоній поверхні тканини, зітканої з меланжевого волокна. Світляний зайчик близько двох сантиметрів діаметром хаотично блукав, змінюючи форму — розтягуючись, стаючи овалом. Дійшовши до темно-зеленого краю ліжка, він стрибнув угору й згорнувся на його поверхні.
Під зеленим покривалом лежало дитя з рудуватим волоссям. Його обличчя все ще було пухкеньким і округлим, як у немовляти, з широкими губами, а тіло позбавлене характерної для фрименів виразної худоби`, але й не таке насичене водою, як у чужосвітян. Коли світло ковзнуло по заплющених повіках, маленька фігурка здригнулася. Світло блимнуло й згасло.
Тепер чутно було лише рівномірне дихання і ще тихше заспокійливе крапання води, що збиралася у басейні вітрової пастки, розміщеної високо над печерою.
У покої знову з’явилося світло — трохи сильніше, на кілька люменів яскравіше. Цього разу можна було розгледіти його джерело: закрита каптуром постать затулила собою аркоподібні двері на краю скельної кімнати. Світло сочилося звідти. Світляний зайчик ще раз оббіг довкола кімнати, вивчаючи, придивляючись. У ньому було відчуття загрози, тривожного неспокою. Уникав сплячої дитини, зупинився на заґратованому вентиляційному отворі у верхньому кутку, дослідив опуклість зелено-золотих стінних завіс, які мали зробити лагіднішим довколишній камінь.