— Я тебе вб’ю! — З її вуст сипалися огидні прокльони. — Я вип’ю твою кров!
Полилися слова на багатьох мовах, усі перемішані без ладу й складу.
Стражники, скупчені в зовнішньому коридорі, зробили знак хробака, а потім заткнули пальцями вуха. Вона була одержимою!
Лето стояв, хитаючи головою. Тоді підійшов до вікна й трьома швидкими ударами вибив із фрамуги начебто непробивне скло, зміцнене кристалом.
На обличчі Алії з’явився лукавий вираз. Джессіка почула голос, схожий на її власний. Він вирвався з викривлених уст як пародія на контроль Бене Ґессерит.
— Ви всі! Стояти на місці!
Джессіка опустила руки й відчула, що вони мокрі від сліз.
Алія перекотилася, стала навколішки, схопилася на ноги.
— Ви не знаєте, хто я? — спитала вона. Це був її давній голос, лагідний і мелодійний голос юної Алії, якої більше не існувало. — Чого ви всі так на мене дивитесь? — Перевела благальні очі на Джессіку. — Мамо, зроби так, щоб вони перестали.
Джессіка, поглинута непереборним страхом, могла лише хитати головою з боку в бік. Усі древні перестороги Бене Ґессерит справдилися. Вона глянула на Лето й Ганіму, що стояли поруч, біля Алії. Що ці перестороги означали для бідних близнят?
— Бабусю, — промовив Лето, а в його голосі забриніло благання. — Ми повинні провести Випробування на одержимість?
— Хто ти такий, щоб говорити про випробування? — спитала Алія роздратованим чоловічим голосом, голосом чоловіка самовладного й чуттєвого, що звик потурати собі.
Лето й Ганіма розпізнали цей голос. Старий барон Харконнен. Ганіма почула, що той самий голос почав відлунювати в її власній голові, але внутрішня брама зачинилася. Вона відчула, що там на сторожі стоїть мати.
Джессіка зберігала мовчання.
— Отже, рішення за мною, — сказав Лето. — А вибір за тобою, Аліє. Випробування на одержимість чи…
Він кивнув головою в бік відкритого вікна.
— Хто ти такий, щоб пропонувати мені вибір? — запитала Алія, і це досі був голос старого барона.
— Демоне! — скрикнула Ганіма. — Дай їй зробити власний вибір!
— Мамо, — заблагала Алія голосом, яким говорила, коли була малою дівчинкою. — Мамо, що вони роблять? Чого вони від мене хочуть? Допоможи мені.
— Допоможи собі сама, — наказав Лето й на мить побачив у її очах безпорадний спалах, присутність знищеної тітки, що глянула на нього й зникла. Але її тіло ворухнулося, рушило дерев’яною скованою ходою. Вона хитнулася, спотикнулася, збочила з дороги, але повернулася на неї, дедалі ближче підходячи до відкритого вікна.
Дикий голос старого барона рвався їй з уст:
— Стій! Стій, я кажу! Я тобі наказую! Припини це! Слухай мене!
Алія вхопилася за голову й підійшла ближче до вікна. Сперлася стегнами об парапет, проте голос далі ревів:
— Не роби цього! Перестань, а я тобі допоможу! Я маю план. Послухай мене. Припини це, кажу. Зачекай!
Та Алія відірвала руки від голови й ухопилася за зламану фрамугу. Одним різким рухом перекинула себе через парапет і зникла. Падаючи, вона навіть не зойкнула.
До кімнати долинув крик натовпу та глухий мокрий звук, з яким Алія вдарилася об сходи далеко внизу.
Лето глянув на Джессіку.
— Ми ж казали, щоб ви її пожаліли.
Джессіка відвернулася і сховала обличчя в туніку Фарад’на.
Припущення, що можна змусити всю систему діяти краще через натиск на її свідомі елементи, є виявом небезпечного неуцтва. Це частий неуцький підхід тих, хто називає себе вченими й технологами.
— Він бігає вночі, кузене, — сказала Ганіма. — Бігає. Ти бачив, як він бігає?
— Ні, — відповів Фарад’н.
Вони з Ганімою чекали перед малою приймальною залою, куди прибули на виклик Лето. Збоку стояв Тийканік, почуваючись незручно через сусідство з леді Джессікою. Вона, навпаки, мала відсторонений вигляд, наче її думки блукали деінде. Минула всього година від ранкової трапези, але вже рушило з місця багато справ: виклики до Гільдії, послання до ДАПТ і Ландсрааду.
Фарад’н зауважив, що йому складно розуміти цих Атрідів. Леді Джессіка попереджала його, а все ж дійсність виявилася загадковою. Далі йшлося про заручини, хоча політичні причини для них, схоже, розсипалися. Лето посяде трон, щодо цього не було сумнівів. Звичайно, його дивної живої шкіри слід буде позбутися… з часом.
— Він бігає, щоб утомити себе, — промовила Ганіма. — Він — утілення Кралізеку. Жоден вітер його не пережене. Як пляма на дюнах. Я його бачила. Бігає і бігає. А коли нарешті вичерпає сили, повертається та кладе голову мені на коліна. І благає: «Попроси нашу матір усередині тебе знайти мені спосіб померти».
Фарад’н глянув на неї. Упродовж тижня, що минув від заворушень на площі, Твердиня перейшла на дивні ритми, таємничі прийоми й події. Розповіді про запеклі битви за Оборонною Стіною дійшли до нього через Тийканіка, у якого прохали військової поради.
— Я тебе не розумію, — сказав Фарад’н. — Знайти йому спосіб померти?
— Він просив, щоб я тебе підготувала, — промовила Ганіма. Її не вперше вразила дивна невинність цього принца Корріно. Це робота Джессіки чи його природжена риса?
— До чого?
— Він більше не людина, — сказала Ганіма. — Учора ти питав, коли він збирається позбутися живої шкіри? Ніколи. Це тепер його частка, а він частка її. Лето оцінює, що промине приблизно чотири тисячі років, перш ніж метаморфоза його знищить.
У Фарад’на пересохло в горлі, він судомно намагався заковтнути клубок.
— Розумієш, чого він бігає? — спитала Ганіма.
— Але якщо він так довго житиме й буде таким…
— Бо його пам’ять про те, як бути людиною, напрочуд багата. Подумай про всі ці життя, кузене. Ні. Ти не можеш цього уявити, бо не маєш такого досвіду. Зате я знаю. Я можу уявити його біль. Він платить більше, ніж будь-хто перед ним. Наш батько пішов у пустелю, намагаючись утекти від цього. Алія через страх перед цим стала Гиддю. Наша бабуся має лише невиразні дитячі початки цього стану, а й так мусить вдаватися до всіх бене-ґессеритських хитрощів, аби жити з цим. Зрештою, у цьому й полягає вишкіл Превелебної Матері. Однак Лето! Він такий один, і ніколи не буде другого такого.
Фарад’на приголомшили її слова. Імператор на чотири тисячі років?
— Джессіка знає, — промовила Ганіма, дивлячись на бабусю. — Він сказав їй минулої ночі. Назвав себе першим справді далекосяжним планувальником у людській історії.
— Що… він планує?
— Золотий Шлях. Я поясню тобі пізніше.
— А яка ж моя роль у цьому… плані?
— Мого подружжя, — відповіла Ганіма. — Він переймає розплідну програму Сестринства. Я певна, що моя бабуся розповіла тобі про мрію Бене Ґессерит створити чоловіка — Превелебного надзвичайної сили. Він…
— Ти хочеш сказати, що ми…
— Не лише це. — Вона взяла його за руку й тепло стиснула. — Він матиме багато відповідальних завдань для нас обох. Себто тоді, коли ми не творитимемо дітей.
— Ну, ти ще трохи замолода, — промовив Фарад’н, роз’єднуючи їхні руки.
— Ніколи більше не припускайся цієї помилки, — сказала вона. Її голос був крижаним.
Джессіка підійшла до них із Тийканіком.
— Тийк розповів мені, що бої поширилися на інші планети, — промовила вона. — Центральну Святиню у Біареку обложено.
Фарад’н подумав, що це було сказано занадто спокійним тоном. Уночі він разом із Тийканіком переглянув рапорти. Пожежа бунту перекинулася на всю Імперію. Її, очевидно, буде погашено, проте Лето доведеться воскрешати Імперію з жалюгідного стану.
— От і Стілґар, — сказала Ганіма. — Чекали на нього.
І знову взяла Фарад’на за руку.
Старий фрименський наїб увійшов у протилежні двері в супроводі двох колишніх командосів смерті з пустельних днів. Вони підходили розміреними кроками, але Стілґар зосередив увагу на Джессіці. Зупинився перед нею й обережно кивнув головою.
— Тебе досі гризе смерть Дункана Айдаго, — сказала Джессіка. Їй не подобалися такі перестороги з боку давнього друга.