Раптом його ментатська чутливість клацнула, увімкнувши повну свідомість, а розум перейшов у стан застиглого трансу, де Час не існував, а існували лише обчислення. Алія розпізнає, що з ним сталося, проте з цим нічого не можна вдіяти. Він занурився в розрахунки.
Обчислення: відображена леді Джессіка живе своїм псевдожиттям у свідомості Алії. Він бачив це так само, як і відображеного Дункана Айдаго перед тим, як стати гхолою, цей образ лишався незмінним у його власній свідомості. Алія мала цю свідомість як одна з переднароджених. Він же здобув свою у регенераційних баках тлейлаксу. Проте Алія відкинула це відображення і поставила під ризик життя матері. Отже, Алія не мала контакту з цією внутрішньою псевдо-Джессікою. Отже, Алія була повністю одержима іншим псевдожиттям, яке виключало всі інші.
Одержимість!
Чужий!
Гидь!
Він по-ментатському прийняв це й звернувся до інших аспектів проблеми. Усі Атріди зібралися на одній планеті. Чи Дім Корріно ризикне зважитися на атаку з космосу? Його мозок блискавично проглянув конвенцію, яка поклала край примітивним формам воєнних дій.
Один. Усі планети були вразливими до атаки з космосу, ерго: засоби відплати / помсти винесені в міжпланетний простір кожного Великого Дому. Фарад’н знав би, що Атріди не знехтували цим елементарним заходом безпеки.
Два. Силові щити давали повний захист від снарядів і вибухових матеріалів неатомного характеру, що й було основною причиною повернення людства до рукопашних боїв. Але піхота мала свої обмеження. Дім Корріно міг доставити своїх сардаукарів на окраїни Арракіна, проте вони й далі не могли дорівнятися до нестримної люті фрименів.
Три. Планетарний феодалізм залишається під постійною загрозою з боку численного технологічного класу, але вплив Батлеріанського Джигаду далі придушував технологічні ексцеси. Іксіани, тлейлаксу та кілька розпорошених зовнішніх планет становили єдину небезпеку з цього погляду, а вони були вразливими до об’єднаного гніву решти Імперії. Результати Батлеріанського Джигаду не буде скасовано. Механізована війна вимагала численного технологічного класу. Імперія Атрідів скерувала цю силу до інших цілей. Не існувало численного технологічного класу, залишеного без нагляду. Отож Імперія спокійно залишалася феодальною, бо це було найкращим суспільним ладом для поширення на розкиданий дикий фронтир — нові планети.
Дункан відчув, як його ментатська свідомість зблискує, прошиваючи стрілою відомості з пам’яті, якими вони є, цілковито непроникні для плину часу. Він упевнився, що Дім Корріно не наважиться на незаконну атомну атаку. Зробив це завдяки блискавичному розрахунку, головному способу ухвалення рішень, але чудово усвідомлював елементи, які сформували цю певність. Імперія мала у своєму розпорядженні стільки ж атомної та наближеної до неї зброї, як усі інші Великі Доми разом узяті. Принаймні половина Великих Домів зреагувала б, не роздумуючи, якби Дім Корріно зламав Конвенцію. До позапланетної системи відплати Атрідів приєдналися б незліченні сили, не було б навіть потреби скликати їх. Це зробив би страх. Салуса Секундус та її союзники зникнуть, перетворившись на гарячі хмари. Дім Корріно не ризикне всеспаленням. Без сумніву, Корріно говорили щиро, погоджуючись із аргументом, що ядерна зброя є резервним засобом для захисту людства від загрози з боку «чужого розуму», якби така загроза виникла.
Обчислювальні думки мали чисті краї, чітко окреслений рельєф. Між окремими пунктами не було жодної розмитості. Алія вибрала викрадення і терор, бо стала чужою, не-Атрідкою. Дім Корріно був загрозою, але не такою, як Алія доводила на Раді. Алія хотіла усунути леді Джессіку, бо ця бене-ґессеритка з гострим розумом побачила те, що лише щойно стало ясним для нього.
Айдаго струснув із себе ментатський транс і побачив Алію, яка стояла навпроти, міряючи його холодним поглядом.
— Ти б не воліла радше вбити леді Джессіку? — спитав він.
На коротку мить його очі встигли розпізнати радісний зблиск чужого, перш ніж вдаване обурення зуміло приховати його.
— Дункане!
Так, ця чужа Алія віддавала перевагу матеревбивству.
— Ти боїшся своєї матері, а не за неї, — сказав він.
Вона відповіла, далі міряючи його поглядом.
— Звичайно, що так. Вона донесла на мене Сестринству.
— Що ти маєш на увазі?
— Невже ти не знаєш найбільшої спокуси Бене Ґессерит? — Вона підійшла до нього й звабливо глянула крізь вії. — Я думала лише про те, як зостатися сильною і бадьорою заради близнят.
— Ти кажеш про спокусу, — промовив він. Його голос був по-ментатському рівним.
— Це та річ, яку Сестринство найглибше ховає, річ, якої вони найбільше бояться. Тому й називають мене Гиддю. Знають, що їхні заборони мене не стримають. Спокуса — вони завжди вимовляють це дуже патетично: Велика Спокуса. Бачиш, ми, що використовуємо науку Бене Ґессерит, можемо впливати на такі речі, як внутрішня регуляція балансу ензимів у нашому тілі. Це може продовжити молодість — значно більше, ніж у випадку меланжу. Ти розумієш наслідки? Знаєш, що станеться, якщо багато бене-ґессериток це зробить? Це стане помітним. Я певна, що ти прораховуєш точність моїх слів. Меланж робить нас мішенню стількох змов. Ми розпоряджаємося субстанцією, яка продовжує життя. А якби стало відомим, що Бене Ґессерит має у своєму розпорядженні ще сильнішу таємницю? Ти розумієш! Жодна Превелебна Мати не була б у безпеці. Викрадення і тортури бене-ґессериток стали б найбільш звичною річчю.
— Ти досягла балансу ензимів. — Це було твердженням, а не питанням.
— Я протиставилася Сестринству! Звіт моєї матері Сестринству зробить Бене Ґессерит непохитним союзником Дому Корріно.
«Напрочуд правдоподібно», — подумав він. Тоді сказав, щоб перевірити:
— Але ж, напевне, твоя мати не звернеться проти тебе!
— Вона була бене-ґессериткою задовго до того, як стала моєю матір’ю. Дункане, вона дозволила, щоб її син, мій брат, пройшов випробування ґом джаббаром. Вона це влаштувала! І знала, що він може цього не пережити! Бене Ґессерит завжди мали куди більше прагматизму, ніж віри. Вона діятиме проти мене, якщо це відповідатиме інтересам Сестринства.
Він кивнув. Якою переконливою вона була! Це була сумна думка.
— Ми мусимо перехопити ініціативу, — сказала вона. — Це наша найгостріша зброя.
— Існує проблема у вигляді Ґурні Галлека, — промовив він. — Я маю вбити свого старого друга?
— Ґурні вирушає зі шпигунською місією до пустелі, — відповіла вона, знаючи, що Айдаго вже про це відомо. — Він не стоятиме нам на дорозі.
— Дуже дивно, — сказав він, — регент-губернатор Каладана виконує якусь місію тут, на Арракісі.
— Чому ні? — з натиском відповіла Алія. — Він її коханець — у мріях, якщо не насправді.
— Так, звичайно. — І задумався, чи вона не почула нещирості в його голосі.
— Коли ти її викрадеш? — спитала Алія.
— Тобі краще цього не знати.
— Так… так, розумію. Куди ти її забереш?
— Туди, де її неможливо буде знайти. Будь певна, вона не зостанеться тут і не загрожуватиме тобі.
Радість в очах Алії ні з чим не можна було переплутати.
— Але куди…
— Якщо ти цього не знатимеш, то зможеш, коли виникне така потреба, відповісти Правдомовиці, що тобі не відомо, де вона.
— Аххх, мудро, Дункане.
«Зараз вона вірить, що я вб’ю леді Джессіку», — подумав він. І сказав:
— Бувай, кохана.
Вона не почула остаточності в його голосі, навіть злегка поцілувала чоловіка на прощання.
Йдучи коридорами Храму, схожими на січовий лабіринт, Айдаго всю дорогу витирав очі. Тлейлаксанські очі не захищали від сліз.