Між Ганімою та Алією запала тиша, майже відчутна на дотик, яка насторожила бене-ґессеритський вишкіл Ірулан. Вона переводила погляд з однієї на другу, а тоді спитала:
— Чому так тихо?
— Я саме обдумую дещо таке, що вимагає серйозних міркувань, — промовила Алія.
— То обміркуй це на дозвіллі, дорога тітонько, — глузливо кинула Ганіма.
Алія, придушуючи розпалюваний втомою гнів, сказала:
— Наразі досить! Залишмо її, нехай подумає. Можливо, схаменеться.
Ірулан підвелася і промовила:
— І так уже майже світанок. Гані, перш ніж ми підемо, чи не хотіла б ти вислухати найновішу звістку від Фарад’на? Він…
— Ні, не хочу, — відповіла Ганіма. — І, перш ніж підете, перестаньте називати мене тим дурним зменшеним ім’ям. Гані! Це лише підтримує помилкове припущення, наче я дитина, що ви можете…
— Чого ви з Алією так раптово замовкли? — спитала Ірулан, повертаючись до попереднього питання, але зараз змінила його, додавши легких модуляцій Голосу. Ганіма розсміялася, закинувши голову назад:
— Ірулан! Хочеш випробувати на мені Голос?
— Що? — Це застало Ірулан зненацька.
— Не вчи бабцю ссати яйця, — промовила Ганіма.
— Чого не вчи?
— Те, що я пам’ятаю цей вислів, а ти ніколи досі його не чула, мало б змусити тебе пригальмувати, — відповіла Ганіма. — Це давній зневажливий вислів, він вживався, коли Бене Ґессерит тільки-но з’явилися. А як це тебе не стримає, то спитай себе, про що думали твої царствені батьки, назвавши тебе Ірулан? Чи, може, Руїнал?
Попри свою виучку, Ірулан почервоніла.
— Ти намагаєшся мене роздратувати, Ганімо.
— А ти намагалася вжити проти мене Голос. Проти мене! Я пам’ятаю перші людські спроби в цьому напрямку. Пам’ятаю це, Руїнна Ірулан. А тепер забирайтеся всі.
Проте Алія була заінтригована, потрапивши в пастку отриманої зсередини підказки, що розвіяла її втому. Вона сказала:
— Можливо, те, що я запропоную, змусить Гані змінити свою думку.
— Знову Гані! — У Ганіми вирвався тихий смішок. — Задумайся на мить: якщо я хочу вбити Фарад’на, мені достатньо погодитися з твоїми планами. Припускаю, що ти вже й здогадалася. Стережіться Гані, коли вона слухняна. Бачиш, я з тобою цілковито щира.
— На це я і сподіваюся, — відповіла Алія. — Якщо ти…
— Кров брата не можна змити, — сказала Ганіма. — Я не можу постати перед моїми коханими фрименами відступницею від цього. «Нічого не забувати, нічого не прощати». Хіба ж це не наш катехізис? Перестерігаю тебе тут і скажу це прилюдно: ти не можеш заручити мене з Фарад’ном. Хто, знаючи мене, повірить у це? Сам Фарад’н цьому не повірить. Фримени, почувши про заручини, сміятимуться і казатимуть: «Дивись! Заманює його в пастку». Якщо ти…
— Я це розумію, — промовила Алія, перейшовши на бік Ірулан. Помітила, що та вражено завмерла, вже знаючи, куди йде ця розмова.
— Отож, я б його заманила в пастку, — сказала Ганіма. — Якщо ти саме цього хочеш, я погоджуся, але ж він може й не пійматися. Якщо взамін за ці вдавані заручини, як за фальшиву монету, ти хочеш викупити мою бабусю і свого дорогоцінного Дункана, хай так і буде. Та це твій клопіт. Викуповуй їх. Але Фарад’н мій. Його я вб’ю.
Ірулан різко повернулася обличчям до Алії, перш ніж вона встигла заговорити:
— Аліє! Якщо ми зламаємо наше слово… — Вона дозволила запасти хвилинній тиші, тоді як Алія, посміхаючись, обдумувала потенційний гнів Великих Домів на Асамблеї Фафрилаха, деструктивні наслідки невіри в Атрідівську честь, втрату релігійної віри, всі великі й малі будівельні блоки, що валитимуться один за одним.
— Це повернеться проти нас, — запротестувала Ірулан. — Усю віру в пророцтва Пола буде знищено. Це… Імперія…
— Хто посміє сумніватися в нашому праві вирішувати, що є злом, а що добром? — солодким голосом спитала Алія. — Це ми посередники між добром і злом. Мені досить проголосити…
— Ти не можеш цього зробити! — протестувала Ірулан. — Пам’ять про Пола!
— Є лише одним зі знарядь Церкви та Держави, — промовила Ганіма. — Не кажи дурниць, Ірулан.
Ганіма торкнулася крис-ножа при своєму поясі та глянула на Алію.
— Я неправильно оцінила свою мудру тітоньку, Регентку всього Святого в Муад’Дібовій Імперії. Я справді неправильно тебе оцінила. Приваблюй до нашої вітальні Фарад’на, якщо хочеш.
— Це нерозсудливо, — благала Ірулан.
— Ти погоджуєшся на заручини, Ганімо? — спитала Алія, ігноруючи Ірулан.
— На моїх умовах, — відповіла Ганіма, все ще тримаючи руку на ножі.
— Я вмиваю руки, — сказала Ірулан, справді потерши долоні. — Я була б схильна до справжніх заручин, які б загоїли…
— Ми з Алією завдамо тобі рани, яку значно складніше загоїти, — промовила Ганіма. — Ведіть його швидко, якщо прийде. Можливо, він так і зробить? Чи він запідозрить дитину мого ніжного віку? Розплануємо формальну церемонію заручин, що вимагатиме його присутності. Нехай там буде можливість для мене побути з ним наодинці… хвилину чи дві.
Ірулан здригнулася від доказу того, що Ганіма була фрименкою, а фрименські діти нічим не відрізнялися від дорослих у цій страшній кровожерливості. Врешті-решт, вони були призвичаєні добивати поранених на полі бою, звільняючи від цього обов’язку жінок, аби вони могли збирати тіла й відносити їх до чавильні. А Ганіма, розмовляючи голосом фрименської дитини, громадила одне жахіття на інше завдяки вивченій зрілості її слів і древньому почуттю вендети, що витало довкола неї як аура.
— Готово, — промовила Алія, намагаючись не видати голосом і виразом обличчя своєї радості. — Приготуємо формальну карту заручин. Їх засвідчать підписами зібрані представники Великих Домів. Фарад’н не сумніватиметься…
— Сумніватиметься, але приїде, — сказала Ганіма. — І матиме охоронців. Та хто подумає охороняти його від мене?
— Заради любові до всього, що намагався зробити Пол, — запротестувала Ірулан, — надаймо смерті Фарад’на принаймні видимості нещасного випадку чи результату замаху зовнішніх ворогів.
— Я охоче покажу закривавлений ніж своїм побратимам, — відповіла Ганіма.
— Аліє, я тебе благаю, — промовила Ірулан. — Відкинь це нерозважне шаленство. Проголоси проти Фарад’на канлі, що завгодно, але…
— Нам непотрібне формальне оголошення вендети проти нього, — заявила Ганіма. — Уся Імперія знає, як ми мусимо почуватися. — Торкнулася рукава своєї одежі. — Носимо жовтий траур. Коли я зміню його на чорну барву фрименських заручин, хіба це когось ошукає?
— Молюся, щоб ошукало Фарад’на, — промовила Алія, — а делегати Великих Домів, яких ми запросимо, стануть свідками…
— Кожен із цих представників обернеться проти вас, — сказала Ірулан. — Ти це знаєш.
— Чудово, — погодилася Ганіма. — Ретельно обирай цих делегатів, Аліє. Це мають бути ті, яких ми пізніше без клопоту позбудемось.
Ірулан розпачливо здійняла руки, повернулася і побігла геть.
— Слід пильно за нею стежити, щоб не попередила племінника, — зауважила Ганіма.
— Не треба вчити мене, як влаштовувати змови, — промовила Алія. Обернулася і пішла слідом за Ірулан, але повільніше. Охоронниці, що чекали ззовні, та порадниці потяглися за нею, як крупинки піску, втягнуті у здійнятий хробаком вир.
Коли двері зачинилися, Ганіма сумно похитала головою і подумала: «Так, як ми й думали з бідним Лето. Підземні боги! Хотіла б я, щоб тигр убив мене замість нього».
Багато сил прагнуло здобути контроль над близнятами-Атрідами, а коли оголосили про смерть Лето, то цей рух змов і контрзмов ще більше посилився. Зауважте відносність мотивацій: Сестринство побоювалося Алії, дорослої Гиді, але досі прагнуло тих генетичних рис, носіями яких були Атріди. Церковна ієрархія Ауквафу й Хаджу вбачала лише владу, яку давав контроль над спадкоємцями Муад’Діба. ДАПТ хотів прокласти собі дорогу до багатств Дюни. Фарад’н і його сардаукари шукали способу повернути славу Дому Корріно. Космічна Гільдія боялася рівності Арракіс=меланж: без прянощів неможлива навігація. Джессіка хотіла виправити те, що стало наслідком її непослуху Бене Ґессерит. Мало хто питав близнят про їхні плани, аж доки не стало надто пізно.