Лето сидів, спершись спиною об стіну хатини, зосередивши увагу на Сабісі та дивлячись, як розмотуються нитки його видіння. Вона приготувала каву й відставила її вбік. Сиділа тепер навпроти нього навпочіпки, помішуючи вечерю. Це була клейка каша з сильним запахом меланжу. Її руки вправно орудували черпаком, а рідина індигового кольору забарвила стінки його миски. Дівчина схилила схудле обличчя над мискою, домішуючи концентрат. Примітивна мембрана, що робила з хатини подобу диститента, була залатана світлішою тканиною відразу ж за Сабіхою, а це утворювало сірий ореол, на тлі якого в миготливому світлі язичків полум’я від кухонного вогнища та лампи танцювала тінь фрименки.
Лампа інтригувала Лето. Ці люди з Шулоху марнотратно гайнували олію з прянощів: лампа, а не світлокуля. Мали у своїх загородах невільників-вигнанців, досі дотримуючись звичаю з найдавнішого фрименського минулого. Попри те, використовували орнітоптери та найновіші комбайни для збирання прянощів. Були примітивною сумішшю давнини й новітніх часів.
Сабіха посунула до нього миску каші, гасячи кухонне вогнище.
Лето проігнорував миску.
— Мене покарають, якщо ти не з’їси цього, — сказала вона.
Він глянув на неї, думаючи: «Якщо я її вб’ю — це знищить одне видіння. Якщо розповім про Мюрізів план — це знищить інше видіння. Якщо чекатиму тут свого батька, ця нитка-видіння стане товстим канатом».
Він подумки сортував нитки. Деякі з них містили в собі солодкість, яка його переслідувала. Одне з майбутніх, спільне з Сабіхою, вносило в його пророчу свідомість відчуття спокусливої дійсності. Ця дійсність загрожувала блокувати всі інші, доки він не піде за нею аж до її стражденного кінця.
— Чого ти так витріщаєшся на мене? — спитала вона.
Він далі мовчав.
Вона присунула миску ближче до нього.
Лето намагався пересилити клубок у горлі. Йому раптом страшенно захотілося вбити Сабіху. Цей імпульс змусив його здригнутися. Як легко було знищити одне видіння та вивільнити дикість.
— Це наказав Мюріз, — промовила вона, торкнувшись миски.
Так, це наказав Мюріз. Марновірство перемогло все. Мюріз хотів видінь, які він міг би прочитати. Був прадавнім дикуном, що просить шамана, аби той кинув кості бика та витлумачив фігуру, яку вони утворили при падінні. Мюріз відібрав дистикост бранця «зі звичайної обережності». У цих словах ховалося лукаве глузування з Намрі та Сабіхи. Лише дурні дозволяють бранцеві втекти.
Однак Мюріз мав глибоку емоційну проблему: Духовну Ріку. Вода бранця текла в жилах Мюріза. Мюріз шукав знаку, який дозволив би йому тримати над головою Лето загрозу смерті.
«Який батько, такий і син», — подумав Лето.
— Лише прянощі дадуть тобі видіння, — сказала Сабіха. Через довгу мовчанку вона почувалася незручно. — Я часто мала видіння під час оргії. Вони нічого не важать.
«Саме так!» — подумав він, його тіло замкнулося в заціпенінні, що зробило шкіру холодною та липкою. Бене-ґессеритська виучка взяла владу над його свідомістю, точно скерована ясність охопила простір довкола нього, кинувши сліпуче світло видіння на Сабіху та всіх її компаньйонів-вигнанців. Древня наука Бене Ґессерит була однозначною:
«Мови побудовані так, аби відображати спеціалізацію у способі життя. Кожну спеціалізацію можна розпізнати за словами, засновками та структурою речень. Шукай за зупинками. Спеціалізації представляють місця, де життя зупиняється, де рух уповільнюється і завмирає». Тоді він побачив Сабіху як творця видінь на власний лад, а всі інші люди мали таку ж силу. І все-таки вона легковажно ставилася до видінь на оргії прянощів. Вони викликали неспокій, тому їх слід було витіснити, навмисне забути. Її одноплемінники молилися до Шай-Хулуда, бо хробак домінував у багатьох їхніх видіннях. Молилися за росу на краю пустелі, бо волога обмежувала їхнє життя. А водночас купалися в достатку прянощів і приваблювали піщану форель у відкриті канати. Сабіха змушувала його до пророчих видінь із буденною жорстокістю, але в її словах він бачив яскраві сигнали. Вона покладалася на абсолюти, шукала скінченних границь, а це все тому, що не могла впоратися з ригористичністю жахливих рішень, які зачепили її плоть. Трималася свого одностороннього бачення Всесвіту, замикаючи його в просторі та зупиняючи в часі, бо альтернативи її лякали.
На противагу цьому, Лето відчував чистий рух у себе всередині. Він був мембраною, що збирала нескінченні виміри, а оскільки він бачив ці виміри, то міг ухвалювати жахливі рішення.
«Як мій батько».
— Ти мусиш це з’їсти! — роздратовано сказала Сабіха.
Тепер Лето бачив схему видіння і знав нитку, що мала стати для нього провідною. «Моя шкіра не моя власна». Встав, закутавшись у накидку. Дивно було відчувати її дотик до тіла, не захищеного дистикостом. Босі ноги торкнулися оплавленої меланжевої тканини на підлозі, відчули пісок, який там намело.
— Що ти робиш? — спитала Сабіха.
— Тут погане повітря. Вийду надвір.
— Ти не можеш утекти, — сказала вона. — Кожен каньйон має хробака. Якщо вийдеш за канат, хробаки відчують твою вологу. Ці ув’язнені хробаки дуже чуйні — не те що пустельні. Крім того… — яким радісним став її голос! — не маєш дистикоста!
— То чого ти переймаєшся? — спитав він, міркуючи, чи може спровокувати її на чесну відповідь.
— Бо ти не їв.
— І тебе покарають.
— Так!
— Але ж я вже весь просяк прянощами, — сказав він. — Видіння щомиті. — Жестом босої ноги він вказав на миску. — Вилий у пісок. Хто довідається?
— Вони стежать, — прошепотіла вона.
Він труснув головою, вириваючись зі своїх видінь і відчуваючи, як його охоплює нова свобода. Немає потреби вбивати цю бідну маріонетку. Вона танцює під чужу музику, навіть не знаючи кроків, вірячи, що може ще ділити владу, яка привабила голодних піратів Шулоху та Джакуруту. Лето підійшов до дверної печаті, поклав на неї руку.
— Коли Мюріз прийде, — сказала вона, — то дуже розгнівається через…
— Мюріз — торговець порожнечею, — відповів Лето. — Моя тітка висушила його.
Вона підвелася.
— Я йду з тобою.
А він подумав: «Вона пам’ятає, як я від неї втік. Зараз відчуває, як слабко тримає мене. Її видіння ворушаться у ній». Але вона не слухала цих видінь. Напевне, міркувала так: як він перехитрує хробака у вузькому каньйоні? Як виживе у Танзеруфт без дистикоста й фримпакета?
— Я мушу побути сам, аби порадитися зі своїми видіннями, — сказав він. — А ти зоставайся тут.
— Куди ти йтимеш?
— До канату.
— Піщана форель піде цієї ночі косяками.
— Вона мене не з’їсть.
— Інколи хробак спускається майже до води, — попередила вона. — Якщо ти перетнеш канат…
Замовкнувши, вона особливо наголосила на останніх словах, перетворивши їх на погрозу.
— Як я зможу вибратися на хробака без гаків? — спитав він, міркуючи, чи зберегла вона ще дрібку свого видіння.
— З’їси, коли повернешся? — запитала вона, знову присівши біля миски з черпаком і вимішуючи індигове вариво.
— Усьому свій час, — сказав він, знаючи, що вона неспроможна виявити тонкі маніпуляції Голосом, завдяки яким він вселив власні бажання в її рішення.
— Мюріз прийде й про все дізнається, якщо ти не матимеш видінь, — застерегла вона.
— Я впораюся з Мюрізом сам, — відповів він, зауваживши, якими тяжкими й повільними стали її рухи. Природний життєвий цикл фрименів дуже подібний до шляху, яким він зараз її вів. На світанку фримени були напрочуд енергійними, але, коли сутеніло, їх охоплювала глибока й летаргічна меланхолія. Вона вже хотіла поринути в сон та мрії.
Лето сам вийшов у ніч.
Небо виблискувало зорями, і він міг розгледіти більшість довколишніх пагорбів на тлі їхніх розсипів. Пішов під пальми над канатом.
Лето довго сидів навпочіпки на березі канату, слухаючи неспокійне сичання піску в каньйоні позаду нього. Судячи зі звуку, то був малий хробак. Безсумнівно, тому його й вибрали: малого хробака легше перевозити. Подумав, як піймали хробака: мисливці одурманили його водяним туманом, вдавшись до традиційної фрименської методики. Так захоплювали хробаків для оргії — ритуалу трансформації. Але цього хробака не умертвлять, втопивши. Помандрує на гайлайнері Гільдії до якогось повного надій покупця, пустеля якого, найімовірніше, виявиться надто вогкою. Небагато чужосвітян усвідомлювало, яку фундаментальну сухість утримувала піщана форель на Арракісі. Утримувала. Бо навіть тут, у Танзеруфт, вологість повітря була значно вищою, ніж знав раніше будь-який хробак, хіба що перед смертю у фрименському водосховищі.