Запримітивши патагонця, майор показав на нього Гленарванові. Той швидко підійшов до тубільця, патагонець ступив на два кроки вперед. Гленарван схопив його руку й міцно потиснув обома руками. В погляді Гленарвана, в усьому виразі його обличчя, в тій радості, яка променіла на ньому, світилось таке глибоке й щире почуття вдячності, що тубілець не міг його не відчути й не зрозуміти. Він злегка нахилив голову й промовив кілька слів, котрих не зрозуміли ані майор, ані його друг.
Тоді патагонець уважно оглянув іноземців і заговорив до них якоюсь іншою мовою; але й ця говірка була для них така ж незрозуміла, як і попередня. Однак Гленарван вловив в мові тубільця деякі звороти, схожі на іспанські, — він знав іспанською мовою кілька загальновживаних слів.
— Espanol? [34] — спитав він.
Патагонець хитнув зверху вниз головою — рух, що в усіх народів означає ствердження.
— Гаразд, — мовив майор, — тепер справа за нашим другом Паганелем. Щаслива думка спала йому — вивчати іспанську мову!
Покликали Паганеля. Він зараз же підбіг і привітався до патагонця з чисто французькою люб’язністю, тонкощів якої той, вочевидь, не добрав. Географу розповіли, як стоїть справа.
— Чудово, — сказав учений і, широко розкриваючи рота, щоб чіткіше вимовляти, звернувся до патагонця:
— Vos sois lu homen de bem [35] .
Той напружено прислухався, але нічого не відповів.
— Він не розуміє, — скакав Паганель.
— Може, ви невірно вимовляєте? — висловив гадку майор.
— Можливо. Ох, ця мені бісова вимова!
І Паганель знову проказав ті самі люб’язні слова. Жодних наслідків.
— Змінимо фразу, — вирішив Паганель і, поволі вимовляючи слова, проказав: — Sem duvida, um Patagao? [36]
Патагонець як води в рот набрав.
— Dizeime! [37]
Патагонець стояв, ані пари з вуст.
— Vos compriendeis?! [38] — крикнув Паганель щосили, мало не пошкодивши собі голосники.
Було цілком ясно, що індіянин нічого не розумів, бо, нарешті, він відповів іспанською мовою:
— No comprenda [39] .
Тепер настала черга Паганеля дивуватися, і він, видимо роздратований, швидким рухом опустив окуляри з лоба на очі.
— Хай мене повісять, — мовив він, — коли я розумію хоч слово цією диявольською говіркою! Це по-арауканському, я певен.
— Та ні, — сказав Гленарван, — цей чоловік, безперечно, відповів по-іспанському.
І, повернувшись до патагонця, він знову спитав його:
— Espanol?
— Si, si [40] , — відповів тубілець.
Паганель аж сторопів з подиву. Майор і Гленарван нишком перезирнулися.
— Чи не могло так трапитися, мій учений друже, — сказав майор, і ледь помітна посмішка заграла на його вустах, — що ви допустились помилки й стали жертвою тієї неуважності, що, мені здається, з вами нерозлучна?
— Що? Що таке? — нашорошився географ.
— Бачте, цілком очевидно, патагонець говорить по-іспанському…
— Він?
— Так, він! Отож, чи не вивчали ви, бува, якоїсь іншої мови, гадаючи…
Мак-Наббс не закінчив. Паганель перервав його голосним вигуком, обурено знизавши плечима.
— Ви надто багато собі дозволяєте, майоре, — мовив Паганель крижаним тоном.
— То чому ж ви його не розумієте? — спитав майор.
— Я не розумію, бо цей іспанець говорить поганою іспанською мовою, — географ починав нетерпеливитися.
— Цебто його мова погана тому, що ви її не розумієте? — майор не втрачав спокою.
— Мак-Наббсе, — втрутився до розмови Гленарван, — ваше припущення неймовірне. Хоч який неуважний наш друг Паганель, але ж не можна повірити, щоб він замість одної мови вивчив іншу!
— Коли так, то ви, дорогий Едварде, або краще ви, шановний Паганелю, поясніть мені нарешті, що це воно за чудаеія.
— Я нічого не хочу пояснювати, — відповів Паганель, — я встановлюю факти. Ось по цій книжці я щодня вправлявся з іспанської мови. Погляньте на неї, майоре, і ви побачите — я не маю наміру замилювати вам очі.
Паганель почав поспіхом шукати по своїх незліченних кишенях і, видобувши згодом вельми пошарпаний томик, з переможним виглядом простяг його майорові. Той узяв книжку й оглянув її.
— Що ж це за твір? — спитав він.
— “Луїзіада”, — відповів Паганель, — чудова епічна поема, котра…
— “Луїзіада”! — вигукнув Гленарван.
— Так, мій друже, не більше й не менше як “Луїзіада” великого Камоенса.